Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Під куполом

Він допоміг їй підвестись.

— Давайте спробуємо й побачимо, — сказав він.

18

Поки вони йшли, зімкнувши руки понад трав'янистою серединою старого путівця, вона розповіла йому, наскільки зуміла, про те, як «була всередині коробочки» — як вона це назвала.

— Отже, — промовив він, коли вона закінчила, — ви розказали їй про те жахливе, на що ми здатні, чи показали їй такі наші дії, і вона нас все одно випустила?

— Вони й самі все знають про жахливі дії, — відповіла вона.

— Той день у Фаллуджі — найгірший спогад у моєму житті. Що робить його найгіршим, так це те… — Він спробував викласти це в тих термінах, якими була скористалася Джулія, — що я те робив, а не був тим, з ким те робили.

— Ви того не робили, — сказала вона. — То інший чоловік зробив.

— Не має значення, — заперечив Барбі. — Хлопець все одно мертвий, неважливо, хто його вбив.

— Це все одно трапилося б, якби вас у спортзалі було двоє або троє? Або якби ви там були сам?

— Ні. Звичайно, ні.

— Тоді нарікайте на долю. Або на Бога. Чи на Всесвіт. Тільки припиніть ганити себе.

Він радше за все ніколи не зміг би цього досягти, але він зрозумів те, що сказав наприкінці Сем. Сором за негідні дії — краще, ніж нічого, гадав Барбі, але ніякого сорому постфактум не вистачить, щоб закреслити радість, отриману від знищення — хоч ти мурашок палив, хоч убивав арештантів.

У Фаллуджі він не відчував радості. Щодо цього він не почувався винним. І це вже було добре.

До них бігли солдати. Їм залишилася, либонь, лише хвилина на самоті. Щонайбільше дві.

Він зупинився і взяв її за руки.

— Я люблю вас за те, що ви зробили, Джуліє.

— Я знаю, — спокійно відповіла вона.

— Те, що ви зробили, це потребувало величезної відваги.

— Ви вибачите мені крадіжку з ваших спогадів? Я не спеціально, просто так вийшло.

— Цілком вибачаю.

Солдати вже були близько. Разом з ними біг і Кокс, у нього по п'ятах танцював Горес. Скоро Кокс буде тут, спитає, як ведеться Кену, і з цими словами їх знову поверне собі цей світ.

Барбі подивився вгору, на синє небо, глибоко вдихнув повітря, що ставало дедалі чистішим.

— Я не можу повірити, що все скінчилося.

— А воно може коли-небудь повернутися, як ви гадаєте?

— Можливо, не на цій планеті й не через дії тієї зграї. Вони виростуть і покинуть свою ігрову кімнату, але коробочка залишиться. Рано чи пізно кров завжди бризкає на стіну.

— Це жахливо.

— Мабуть, але можна, я скажу вам дещо, що любила повторювати моя мати?

— Звичайно.

Він завагався:

— Якби не ночі, дні були б уполовину яскравіші.

Джулія розсміялась. Так гарно це звучало.

— Що шкіроголова дівчина сказала вам наостанок? — запитав він. — Кажіть швидше, бо вони вже ось-ось будуть поряд, а це належить тільки нам двом.

Джулія явно була здивована тим, що він цього не знав.

— Вона сказала слова, які мені колись сказала Кейла: «Бери і йди додому, це тобі буде як сукня».

— Вона мала на увазі коричневий светр?

Вона знову взяла його за руку:

— Ні, наші життя. Наші маленькі життя.

Він обдумав почуте:

— Якщо вона зробила вам такий дарунок, то користуймося.

Джулія махнула рукою:

— Дивіться, хто до нас мчить!

Горес її теж побачив. Він рвучко вишмигнувся з-поміж біжучих людей, і, щойно відірвавшись від натовпу, пес припав до землі й увімкнув четверту передачу. Велика посмішка вінчала його писок. Відкинуті назад вуха були притиснуті до голови. Тінь пса летіла поряд із ним по всипаній попелом траві. Джулія опустилась на коліна, простягнувши вперед руки.

Попередня
-= 581 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.


Останній коментар

anonymous12339 07.12.2014

Зараз дуже хочу проч тати цю книгу. На цю думку менк надихнув серіал, але на жаль поки його відхнімуть... думаю побачити щось захоплююче та ефектне


Buriakvova 19.09.2014

Всі книги які я читав цього автора класні


anonymous9792 15.06.2014

прекрасна книга.


Додати коментар