Слава ЗСУ!

Проте щось — чи то кличка Нечупара, чи те, що його вщипнули за ніс, чи й те, й інше разом — звільнило залишки тієї люті, яка була наганяла жах на Семових колег, коли він сорок років тому працював лісорубом на канадському березі річки Мерімачі. Його губи і руки припинили тремтіти, принаймні на якийсь час. Очі, якими він втупився у Джуніора, спалахнули, він кволо, проте явно зневажливо прокашлявся. Коли Сем заговорив, у голосі його не чутно було й сліду колишньої плаксивості.

— Пішов ти нахер, пацан. З тебе ніякий коп, і футболіста з тебе ніколи справжнього не було. Тебе в коледжі навіть у запасну команду не взяли, як я чув.

Він перевів погляд на офіцера Дентона.

— А ти, Псюро Депутатський[137]. У неділю після дев'ятої ранку продаж дозволено законом, ухваленим ще в сімдесятих. І не треба тут нікому казки правити.

Тепер він уже дивився на Джонні Карвера. Усмішка зникла в того з лиця, і покупці в крамниці притихли. Одна жінка обхопила собі горло рукою.

— Я маю гроші, правдивої ваги монети, і купую те, що бажаю.

Він рушив у прохід за стійку. Джуніор вхопив Сема ззаду за штани й сорочку, крутнув і штовхнув його до дверей крамниці.

— Гей! — гукнув Сем, сковзаючи підошвами по старих замаслюжених дошках підлоги. — Ану, прибери від мене руки! Прибери нахер руки, кажу…

Джуніор, тримаючи старого перед собою, погнав його крізь двері на вулицю. Той був легесенький, мов торба пір'я. Боже, він ще й пердів! Пук-пук-пук, наче якийсь іграшковий автомат!

Біля бордюру стояв фургончик Стаббі Нормана з написами на бортах: КУПУЄМО & ПРОДАЄМО МЕБЛІ та НАЙВИЩІ ЦІНИ ЗА АНТИКВАРІАТ. І сам Стаббі стояв поряд з роззявленим ротом. Джуніор не вагався. Він ввігнав старого п'яницю, який щось белькотів, головою просто в борт фургона. Тонкий метал піддатливо бевкнув БОНЬГ!

Джуніору спало на думку, що він міг убити смердючого засранця, тільки коли Нечупара Сем упав, як той сніп, половина тіла на хіднику, половина в ринві. Та Сема Вердро нелегко було вбити якимсь одним ударом об борт старого фургона. І змусити замовкнути теж. Він спершу скрикнув, а тоді почав ридати. Упав на коліна. Руда юшила йому по обличчю з розсіченого скальпа. Він утерся, не вірячи власним очам, подивився собі на руку і розчепірив пальці, з яких скрапувала кров.

Рух на тротуарі вмент припинився, ніби там хтось раптом затіяв дитячу гру «в статуї». Пішоходи виряченими очима дивилися на укляклого чоловіка з закривавленою простягнутою долонею.

— Я засуджу все це йобане місто за поліцейську брутальність! — заволав Сем. — І ВИГРАЮ СУД!

Сходами крамниці спустився Фредді й став поряд із Джуніором.

— Ну, давай вже, кажи, — промовив йому Джуніор.

— Що казати?

— Що я перевищив повноваження.

— А от і ніхера. Ти сам чув, що казав Піт: не дозволяйте нікому себе обсирати. Тут саме той випадок, партнере.

— Партнере!

Від такого звертання у Джуніора підстрибнуло серце.

— У вас нема права викидати мене на вулицю, якщо я маю гроші! — не вгавав Сем. — Ви не маєте права мене бити! Я американський громадянин! Побачимося в суді!

— Щасти тобі, — сказав Фредді. — Суд знаходиться у Касл Року, а дорогу туди, як я чув, заблоковано.

Він рвучко підвів старого на ноги. З Семового носа теж текло, від крові його сорочка вже перетворилася на червону маніжку. Фредді сягнув рукою собі до поперека по пластикові кайданки. («Треба й собі такі отримати», — подумав у захваті Джуніор.) За мить вони замкнулися в Сема на зап'ястях.