Слава ЗСУ!

А я з Роландом стрінусь в Ронсевалі,

Не битиметься більше він вже далі!

Ось меч мій, довгий і прекрасний, гляньте,

Коли його схрещу із Дюрандалем,

Подивимось, який з них буде кращий!

Я франків військо розіб\'ю дощенту.

І Карлові лишиться тільки сором.

Йому корону більше не носити!»

75

Вчинив великий шум цар Ескреміт,

Володар мавританський із Вальтерни.

Царю з юрби баронів закричав він:

«У Ронсевалі вб\'ю французьку славу,

Знайду Роланда - голову зрубаю.

Так само ж Олів\'єру, його другу,

Приречені усі дванадцять перів.

Загинуть франки, Франція спустіє,

А Карл нових васалів вже не знайде!»

Аой!

76

Ось ще один невірний, Есторгант,

І хитрий друг його Естрамаріт,

Обманщики зрадливі та лукаві.

Марсілій їх позвав: «Сюди, сеньйори!

Поїдете в міжгір\'я Ронсеваль,

Там разом будем військом керувати!»

Вони відповіли: «До ваших послуг!

Ми атакуємо Роланда й Олів\'єра,

Від смерті не втечуть дванадцять перів.

Мечі в нас гострі й дуже небезпечні,

Почервоніють від жаркої крові.

Помруть всі франки Карлові на сором,

Тобі ж Велику Землю подаруєм.

Тож поспішаймо, сіре, обіцяєм:

В полон ми візьмемо й самого Карла!»

77

Прибути встиг й сибільський Маргаріт,

Володар всіх земель аж до примор\'я.

Улюбленець жінок, вродливий надто,

Побачивши його, красуні квітли,

І кожна посміхалась йому щиро.

Зразковий паладин був серед маврів!

З юрби соратників він виступає

И говорить королю: «Відкиньте острах!

У Ронсевалі я згублю Роланда,

Та й Олів\'єр не зможе врятуватись,

Всім перам не лишитися живими.

Вдивіться в меч із золотим ефесом,

Його подарував емір із Пріма.

Клянусь, він скоро обагриться кров\'ю,

Загинуть франки і знеславлять край свій,

А Карл сивобородий і старезний

Дні скінчить у скорботі й гніві темнім.

Ми Францію вже через рік захопим,

Розіб\'ємо свій табір в Сен-Денізі!»

З тим цар невірних ввічливо вклонився.

Аой!

78

Тут виступив й Шернубль із Нуар-Валю.

Волосся майже до землі звисало,