Слава ЗСУ!

Тедбальту з Реймса, графові Мілону:

«Пильнуйте поле бою, доли, гори,

А мертвих залишіть, як і лежали,

Щоб хижаки й леви їх не зжирали,

А джури й челядь щоб не обкрадали.

І взагалі ніхто хай не підходить

До дня, коли Бог дасть сюди вернутись».

З пошаною відповіли барони:

«Наш любий Імператоре, все зробим!»

На варті тисяча бійців зосталась.

Аой!

179

Король звелів у сурми всі заграти,

Очолив сам, відважний, грізне військо.

Знайшли сліди іспанців франки швидко

І кинулись в погоню незабарно.

Коли король побачив, що вже вечір,

Зійшов він на лужку в траву зелену,

Простерся на землі, почав просити

У Бога, щоб затримав біг світила,

Аби тривав ще день, ніч скоротилась.

З\'явився ангел, Карла покровитель

І передав високе повеління:

«Бог знає, Франції синів ти втратив!

Скачи-но, Карле, дня тобі достатньо,

Аби злочинному помститись роду!»

По цих словах король в сідло ускочив.

Аой!

180

Для Карла Бог явив велике чудо,

Бо сонце залишилося на місці.

Язичники тікають, франки слідом,

Невірних наздогнали в Валь-Тенебрі

І гнали, їх б\'ючи, до Сарагоси.

Важкими вдарами вбивали маврів,

Позакривали всі шляхи-проходи.

Постала перед ними річка Ебро,

Глибока і бурхлива карколомно,

На ній нема човнів, шаланд, баркасів.

Богів невірні кличуть - Магомета

І Тервагана. Пострибали в воду.

Дарма. Що важча важча зброя - смерть вірніша.

Одних тягли на дно шолом і лати,

А інші захлиналися у вирах.

І маври напились водиці вдосталь,

Всі потонули в невимовних муках.

Кричали франки: «Це вам за Роланда!»

Аой!

181

Побачив Карл - язичники всі мертві,

Убитих сила, решта потонула.

(А лицарі багату здобич мали!)

Король шляхетний із коня зіскочив,

Став на коліна й помолився Богу.

Коли підвівсь, то сонце вже спустилось.

Він наказав: «Привал робіть, сеньйори!

У Ронсеваль вже пізно повертатись,

Та й коні виснажені й мруть од втоми.

Зніміть з них сідла, розгнуздайте швидко,

І пастися пустіть на свіжих луках».