Слава ЗСУ!

І з кожним днем все більше буде скрути.

Хто поведе мої війська так вправно,

Як ти, Роланде, воїне звитяжний?

Красуне-Франціє! Пустелею ти стала!

Така страшна утрата - смерть не гірша!»

Рве сиву бороду король нещасний

І вириває кучері нестямно.

Сто тисяч франків разом з ним ридають.

210

«Хай Бог тебе простить, Роланде, друже!

Твою пошле хай душу в Рай блаженний!

Убивця твій зганьбив і честь вітчизни.

Яке нещастя! Сам волів би вмерти!

За мене помирають кращі з кращих.

Благаю, Боже, син Марії-діви:

Перш ніж дійду я до проходів Сізри,

Візьми мою ти грішну душу з тіла,

Для мене краще з друзями лежати,

Хай тіло поруч з ними поховають».

Ридаючи, знов бороду рве сиву...

А герцог Найм: «Як гірко Карл сумує!»

Аой!

211

«Королю мій! - сказав Джефрейт Анжуйський, -

Тепер не час так страшно побиватись.

Звеліть шукати франків на всім полі,

Убитих маврами в запеклій битві.

Хай всі тіла знесуть, могили риють».

Карл відповів: «То правда! Грайте в сурми!»

Аой!

212

Джефрейт д\'Анжу в ріг засурмив свій гучно,

І за наказом Карла франки разом

Заходились шукати серед мертвих

Соратників і зносити докупи.

Було багато там єпископів, абатів,

Ченців, каноників, а ще й прелатів,

Які гріхи з загиблих познімали,

Дали відпущення в ім\'я Господнє.

Над ними мірру й фіміам курили

І ладаном навколо тіл кадили,

А потім з почестями поховали.

Зробили, що могли. Там і лишили.

Аой!

213

Карл наказав Роланда не ховати,

Лишити й Олів\'єра та Турпіна.

Ось перед ним простерті їхні трупи.

Зібрали їх серця в хустки шовкові

И поклали в саркофаги мармурові.

Тіла баронів бережно обмили

Настоєм з перцю і вином червоним,

Дбайливо в шкури з оленів зашили.

Король звелів Тедбальту з Джебоїном,

Мілону-графу і Одону: «Везти

На трьох візках шляхами обережно!»

Покрили їх тіла галацьким шовком.

Аой!

ГОТУВАННЯ ФРАНКІВ ДО БИТВИ

214