Слава ЗСУ!

Аой!

261

Емір в руках мав силу неймовірну.

Він вдарив Карла по шолому з сталі,

Розсік його і голови дістався,

А потім меч зануривсь у волосся

І шкіру з голови зсік на долоню,

У цьому місці череп оголився.

Карл похитнувсь і ледь не впав на землю.

Та Бог не допустив, щоб він загинув.

З\'явився Гавриїл у розпал бою,

Спитав: «Королю, що там із тобою?»

262

Почув монарх глас ангела святого,

Відразу зникли жах і страх смертельний,

До нього повернулись сила й пам\'ять.

Мечем французьким вдарив він еміра.

Розтяв шолом, що блискотів від перлів,

А з ним і голову, лиш бризнув мозок,

Розсік по білу бороду обличчя.

Вмер Балігант, не допоможуть ліки.

Карл крикнув «Монжуа!», щоб всі почули.

Відразу герцог Найм з\'явився поруч,

Впіймав коня, король на нього скочив.

Біжать невірні, їх сам Бог карає!

Дійшла до Господа молитва франків.

263

Бог так звелів - тікають бусурмани.

Карл з вояками кинувся в погоню.

Сказав: «Ось мить, щоб серце втамувати!

Помститися за горе і страждання!

Бо вчора, франки, бачив ваші сльози!»

Відповіли: «Це наше теж бажання!»

І кожен бив мечем тих сарацинів,

Та мало хто з них втік і не загинув.

КАРЛ У САРАГОСІ. ПОВЕРНЕННЯ ДО ФРАНЦІЇ

264

Страшенна спека, курява клубами.

Тікають маври, франки ззаду тиснуть,

Дісталася погоня Сарагоси.

На вежу піднялася Брамімонда.

За нею слідом клір іде поганський.

Огидна Богу їхня клята віра,

Немає в них тонзур, немає санів.

Цариця бачить перемогу франків,

Побігла до Марсілія із криком:

«О царю любий! Наші вщент розбиті!

Безславна смерть спіткала Баліганта!»

Почув цю звістку й одвернувсь Марсілій,

Заплакав й голову схилив безсило

Та вмер од горя. За його ж гріхи всі

Заволодів душею чорт пекельний.

Аой!

265

Хто не загинув з нехристів, той втік вже.

Із франками звитягу Карл святкує,

Розбив він зразу Сарагоси браму,

Нема кому її вже захищати.

Усі полки отаборились в місті,

До ранку переможці спочивали.