Слава ЗСУ!

Нагадую, що взяв сестру я вашу в жони

І в нас є син - красунь прегарний. Вірю,

Що Болдуїн мій буде лицар славний.

Я віддаю йому маєтки й землі.

Побачити його не доведеться!»

«Розніжились ви надто!» - Карл промовив, -

Хутчіш рушайте в путь, моє то слово!»

24

Король додав: «Наблизьтесь, Ганелоне,

Даю почесний жезл і рукавицю.

Ви чули: франки вас послом обрали».

І мовив граф: «Роланд у всьому винний!

Віднині ворогом його заклятим

Вважатиму. І другу Олів\'єру,

І вашим перам, що Роланда люблять,

Усім їм, сіре, я кидаю виклик!»

Король сказав: «Занадто ви гнівливі!

То не Роландів - мій наказ іти вам!»

«Піти - піду, та на загибель вірну,

Як той Базан і брат його Базилій».

Аой!

25

Правицею подав Карл рукавицю,

Та Ганелон в думках ще був далеко,

И на землю рукавиця раптом впала.

«О, Боже правий! - франки закричали, -

Біду велику принесе посольство!»

Лиш буркнув граф: «Грядущий день покаже!»

26

«Тож відпустіть мене, - додав, - сеньйоре!

Якщо вже їхать, то не слід баритись».

Карл відповів: «Христос і я з тобою!»

Благословив посла знаменням Божим,

Затим вручив своє послання й жезл він.

27

Граф Ганелон, прийшовши до намету,

Почав спорядження військове брати:

Узяв з усіх найкращі лати й зброю,

До ніг він кріпить золоті остроги,

Оперезавсь і меч Морглейс повісив.

На скакуна Ташбруна сів поважно,

Тримав присішки дядько його Гвінмер.

Всі лицарі прощалися з сльозами

І говорили: «Горе вам, бароне!

Адже давно на службі в короля ви,

І завжди були вояком взірцевим.

Хто вас послом поїхати примусив?

Вас навіть Карл не зміг під захист взяти.

А граф Роланд не врахував, напевне,

Що рід ваш є такий шляхетний, знатний?»

Просили потім: «Нас візьміть з собою».

«Побійтесь Бога! - граф промовив, - ліпше

Помру один, аніж сміливців стільки!

Вертайтеся до Франції-красуні,

Мою дружину привітайте милу,

І пера Пінабела, побратима,

І Болдуїна, любого синочка,

Допоможіть йому, бо він сеньйор ваш».

А сам почав свій шлях до Сарагоси.

Аой!