Слава ЗСУ!

— Ні, котів ми не тримаємо. Але в нас є гепард і. павіан.

— Ах, так! Гепард, звичайно, тільки велика кішка, але сумніваюся, що таким маленьким блюдцем молока може наїстися цей звір. Так, у цьому треба розібратися.

Він присів навпочіпки перед стільцем і заходився з величезною увагою вивчати сидіння.

— Дякую вам, усе зрозуміло, — сказав він, підводячись і кладучи лупу в кишеню. — Ага, ось іще щось дуже цікаве!

Увагу його привернув невеликий собачий батіжок, що висів у кутку ліжка. Кінець його був зав'язаний петлею.

— Що ви про це думаєте, Вотсоне?

— По-моєму, звичайний батіжок. Не розумію, для чого треба було зав'язувати на ньому петлю.

— Не такий уже й звичайний… Ах, скільки зла на світі, і найгірше, коли злі справи робить розумна людина!.. Ну, з мене досить, міс, я дізнався про все, що мене цікавило, а тепер з вашого дозволу ми пройдемося галявиною.

Я ніколи не бачив Холмса таким похмурим і насупленим. Якийсь час ми походжали туди-сюди у глибокому мовчанні, і ні я, ні міс Стоунер не переривали плину його думок, поки він сам не вийшов із задуми.

— Дуже важливо, міс Стоунер, щоб ви точно виконували мої поради, — сказав він.

— Я виконаю все беззаперечно.

— Обставини дуже серйозні, і вагатися не можна. Від вашої повної слухняності залежить ваше життя.

— Я цілком покладаюся на вас.

— По-перше, ми обидва — мій друг і я — повинні провести ніч у вашій кімнаті.

Міс Стоунер і я здивовано подивились на нього.

— Це необхідно. Я вам усе поясню. Що це там, з того боку? Мабуть, сільський готель?

— Так, там «Корона».

— Дуже добре. Звідти видно ваші вікна?

— Звичайно.

— Коли ваш вітчим повернеться, скажіть, що у вас болить голова, підіть у свою кімнату і замкніться на ключ. Коли почуєте, що він пішов спати, знімете засув, відкриєте віконниці вашого вікна і поставите на підвіконня лампу; ця лампа буде для нас сигналом. Тоді, взявши із собою все, що вам треба, перейдете до кімнати, яку займали раніше. Я переконаний, що, незважаючи на ремонт, ви можете один раз переночувати в ній.

— Безумовно.

— В усьому іншому покладіться на нас.

— Але що ж ви збираєтеся зробити?

— Ми проведемо ніч у вашій кімнаті і з'ясуємо причину шуму, що налякав вас.

— Мені здається, містере Холмсе, що ви вже дійшли якогось висновку, — сказала міс Стоунер, доторкнувшись до рукава мого друга.

— Можливо, й так.

— Тоді, заради всього святого, скажіть хоча б, чому померла моя сестра?

— Перш ніж відповісти, я хотів би зібрати більш точні докази.

— Тоді скажіть принаймні, чи вірне моє припущення, що вона померла від раптового переляку?

— Ні, невірне: я думаю, що причина її смерті була більш матеріальна… А тепер, міс Стоунер, ми змушені вас покинути, бо якщо містер Ройлотт повернеться і застане нас, уся поїздка виявиться зовсім даремною. До побачення! Будьте мужні, зробіть усе, що я сказав, і не сумнівайтеся, що ми швидко відвернемо небезпеку, яка загрожує вам.

Ми із Шерлоком Холмсом без найменших труднощів найняли номер у готелі «Kopонa». Він виявився на верхньому поверсі, і з вікна добре було видно ворота парку і населене крило сток-моронівського будинку. В сутінках ми бачили, як мимо проїхав лікар Грімебі Ройлотт; його важке тіло здіймалося горою поруч з худою фігурою хлопця, який правив екіпажем. Хлопцеві не вдалося відразу відчинити важкі залізні ворота, і ми чули, як гримав на нього лікар, і бачили, з якою люттю він розмахує кулаками. Екіпаж заїхав у ворота, і за кілька хвилин крізь дерева мигнуло світло лампи, запаленої в одній із віталень.

Ми сиділи в сутінках, не запалюючи вогню.

- Їй-богу, не знаю, — мовив Холмс, — чи брати вас сьогодні вночі із собою! Там дуже небезпечно.

— А я можу бути корисний вам?

— Ваша допомога може виявитися неоціненою.

— Тоді я обов'язково піду.

— Спасибі.

— Ви кажете про небезпеку. Очевидно, ви бачили в цих кімнатах щось таке, чого не бачив я.

— Ні, я бачив те саме, що й ви, але зробив інші висновки.

— Я не помітив у кімнаті нічого вартого уваги, крім шнурка від дзвінка, але, зізнаюся, не можу втямити, якій меті він може служити.

— А на вентилятор ви звернули увагу?

— Так, але мені здається, що в цьому маленькому отворі між двома кімнатами немає нічого незвичайного. Він такий малий, що навіть миша навряд чи зможе пролізти крізь нього.

— Я знав про цей вентилятор ще до того, як ми приїхали в Сток-Морон.