Слава ЗСУ!

— Дорогий мій Холмс!

— Так, знав. Пам'ятаєте, міс Стоунер сказала, що її сестра чула запах сигар, які курить лікар Ройлотт? А це вказує на те, що між двома кімнатами є отвір, і, звичайно ж, дуже малий, інакше його помітив би слідчий під час огляду кімнати. Я вирішив, що тут має бути вентилятор.

— Але яку небезпеку може таїти в собі вентилятор?

— А подивіться, який дивний збіг: над ліжком влаштовують вентилятор, вішають шнур, і леді, яка спить у ліжку, помирає. Хіба це не вражає вас?

— Я й досі не можу зв'язати ці обставини.

— А в ліжку ви не помітили нічого особливого?

— Ні.

— Воно пригвинчене до підлоги. Ви коли-небудь бачили, щоб ліжка пригвинчували до підлоги?

— Таки не бачив.

— Леді не могла пересунути своє ліжко, її ліжко завжди залишалося. в одному й тому ж положенні щодо вентилятора і шнура. Цей дзвінок доводиться називати просто шнуром, бо він не дзвонить.

— Холмсе! — вигукнув я. — Здається, я починаю розуміти, на що ви натякаєте. Отже, ми з'явилися саме вчасно, щоб відвернути жахливий і майстерний злочин.

— Так, майстерний і жахливий. Коли лікар коїть злочин, він найнебезпечніший злочинець. У нього міцні нерви і великі знання. Палмер72 і Прічард73 були кращими фахівцями у своїй галузі. Цей чоловік дуже хитрий, але я сподіваюся, Вотсоне, що нам удасться перехитрити його. Сьогодні вночі нам доведеться пережити чимало страшного, і тому, прошу вас, давайте поки що спокійно закуримо люльки і проведемо ці кілька годин, розмовляючи про щось веселіше.

Близько дев'ятої години світло, що виднілося між дерев, погасло, і садиба занурилася в темряву. Так минуло години дві, і раптом рівно об одинадцятій самотній яскравий вогник засяяв просто навпроти нашого вікна.

— Це сигнал для нас, — сказав Холмс, підхоплюючись. — Світло горить у середньому вікні.

Виходячи, він сказав хазяїнові готелю, що ми йдемо в гості до одного знайомого і, можливо, там і заночуємо. За хвилину ми вийшли на темну дорогу. Свіжий вітер віяв нам в обличчя, жовте світло, блимаючи перед нами в мороці, вказувало шлях.

Потрапити до будинку було неважко, бо стара огорожа навколо парку зруйнувалася в багатьох місцях. Пробираючись між деревами, ми досягли галявинки, перетнули її і вже збиралися лізти у вікно, як раптом якась істота, схожа на огидну дитину-виродка, вискочила з лаврових кущів, кинулася на траву, а потім промчала галявиною і зникла в темряві.

— Боже! — прошепотів я. — Ви бачили?

У першу мить Холмс злякався не менше, ніж я. Він схопив мою руку і стиснув її, немов лещатами. Потім тихо розсміявся і, наблизивши губи до мого вуха, пробурмотів ледве чутно:

— Мила сімейка! Це ж павіан.

Я зовсім забув про лікаревих улюбленців. А гепард, який будь-якої хвилини може скочити нам на плечі? Зізнаюсь, я відчув себе значно краще, коли, наслідуючи Холмса, скинув черевики, заліз у вікно й опинився в спальні. Мій друг безшумно зачинив віконниці, переставив лампу на стіл і швидко оглянув кімнату. Тут було все, як і вдень. Він наблизився до мене і, склавши руку дудкою, прошепотів так тихо, що я ледве зрозумів його:

— Найменший звук занапастить нас.

Я кивнув головою, показуючи, що чую.

— Нам доведеться сидіти без вогню. Крізь вентилятор він може помітити світло.

Я знову кивнув.

— Не засніть — від цього залежить ваше життя. Тримайте револьвер напоготові. Я сяду на край ліжка, а ви — на стілець.

Я вийняв револьвер і поклав його скраю на стіл. Холмс приніс із собою довгу тонку тростину і поклав її біля себе на ліжко разом з коробкою сірників і недогарком свічки. Потім погасив лампу, і ми опинилися в повній темряві.

Чи забуду я коли-небудь цю страшну безсонну ніч! Жоден звук не долітав до мене. Я не чув навіть подиху свого друга, а тим часом знав, що він сидить за два кроки від мене з розплющеними очима, в такому ж напруженому, нервовому стані, як і я. Віконниці не пропускали ні найменшого променя світла, ми сиділи в абсолютній пітьмі. Зрідка до нас долітав крик нічного птаха, а одного разу біля самого нашого вікна почулося протяжливе виття, схоже на котяче нявкання: гепард, мабуть, гуляв на волі. Чути було, як десь далеко церковний годинник відбивав чверті. Якими довгими вони здавалися нам, ці кожні п'ятнадцять хвилин! Пробила дванадцяту годину, першу, другу, третю, а ми все сиділи мовчки, очікуючи чогось неминучого.

Раптом біля вентилятора зблиснуло і відразу ж зникло світло, а затим почувся сильний запах горілої олії і розпеченого металу. Хтось у сусідній кімнаті запалив потайний ліхтар. Я почув, як щось рушило, потім усе замовкло, і тільки пахло ще дужче. З півгодини я сидів, напружено вдивляючись у темряву. Раптом почув якийсь новий звук, ніжний і тихий, немов з казана виривався тонкий струмінь пари. І в ту ж мить Холмс підхопився з ліжка, чиркнув сірником і почав люто хльоскати своєю тростиною по шнуру.