Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Піца «Гімалаї»

…Ми вже йдемо п’ятий день. Вірніше, вже другий день стоїмо. Пронизливий північно-східний вітер стереже перевал, запльовує снігом і душить морозом. Всі виснажені й не мають сил навіть хвилюватись. Хоча військові мають, особливо полковник і сикхи. Зато тепер ясно, що крім мене, до науки мають відношення хіба що ще троє-четверо. А в гідроенергетиці знається і то тільки один. Решта самовіддано виконують накази полковника, табір схожий на військовий стан. Мулів відпустили назад — далі не пройдуть. Поклажу розкинуть на всіх рівномірно, доведеться перти вгору ще зо 20 зайвих кілограмів. Та яка на хрін тут геологорозвідка! На висоті поза 6000! Які на хрін уранові руди! Електростанції!?

…Вранці полковник приніс шматок породи, схожий на порфірит із вкрапленнями кварцу, бірюзи і кришталю, і спитав, чи зможу я визначити місце залягання ідентичної породи. Я відповів, що для цього треба ще взвод геологів і дві роти солдат, і відрядження років на три продовжити. Полковник сказав, що шукати будемо в межах одної річкової долини, і попросив зробити аналіз якнайшвидше. Ну що ж, прийдеться сідати за мікроскоп. Зате, дорогі товариші, ситуація трохи прояснюється: то ми шукаємо мінерали, а не руди. Щось наш полковник не договорює…

…В цій долині, нібито і нема навколо суворих гір, тепло і все залите сонцем, і нарешті сосни, і клапті сякої-такої зелені. І зразу за селом така досконала тиша, що вуха дибом стають. Дивний тут народ живе, зовсім не схожий на довколишніх монпа. Балакають інакше: більше на хінді, ніж на тибетські мови схоже. Щоб хтось писати вмів тут, я ще не бачив. Але люди світліші за сусідів і деколи навіть видно, що очі в них різні кольори мають.

Ми обійшли вже більшу половину долини — поки що нічого схожого на той шматок мінералу знайти не вдалося. Завтра вирушаємо на кілька днів вверх по річці. Ідуть тільки індуси, полковник, я і ще Німа, заявлений, як спеціаліст із тибето-бірманських мов. Решта для чогось бігає навколо села з теодолітами. Невже справді будуть ГЕС будувати? Чи китайцям очі відводити?..

…Я помилився про склад групи. Зранку приєдналося до нас ще ціла делегація місцевих, на провідників не схожих. Один — взагалі, монах..? Куди це поділася полковнича конспірація? Здається, тут навіть сільські пси знають про страшну воєнну тайну більше за мене. Одягнуті всі багато і яскраво. Німа каже, що це місцеві старійшини, а два з них — «шамо», щось на кшталт тимчасових війтів. Оце і все, що він каже. Місцеві увесь день збуджено розмахували руками і щось намагались пояснювати Німа, а той полковнику і індусам. Але А, здається, мало що сам розуміє. Не тих мов знавець, чи що?..

…Четвертий день. Ми відійшли десь кілометрів 25 від села. На лівому березі річки натрапили на відслоєння породи. На висоті метрів 50 над руслом річки почали траплятися уламки порфиріту. Я припустив, що вихід пласта може починатись по південній стінці десь через 100—200 метрів. Всі подерлись вгору по скелі. І всі роззирали навколишні схили. Мені зразу здалося, що бригада визирає зовсім не камінці під ногами, а щось інше. Раптом, один з індусів, який забрався найвище, почав гукати і вимахувати руками. Всі прожогом полізли до нього. На невеличкій площадці, зарослий травою і барбарисом, темнів ледве помітний отвір до печери. Полковник наказав усім лишатися біля входу, а сам кивнув монахові й Німа, і вони втрьох полізли всередину…

…Вийшли через дві години. Монах здавався наляканим, Німа не видав ні звуку і про щось посилено думав, полковник сказав лише кілька слів: місію завершено, інформація про її важливість не підтвердилася, збираєм манатки і йдем додому, нікому ні пари з уст. І все! Жодних пояснень! Йти доведеться всю ніч, щоб на ранок повернутись у село. Монах збуджено пошептався зі своїми шамо і швидко побіг вниз до села. Це дуже розізлило полковника, він навіть зібрався стріляти монахові у спину і почав погрожувати старим, але індуси й Німа все владнали. Рушаємо. Доведеться іти без передиху…

…Ми запізнились. Села більше немає. І нікого живого з 3000 людей у долині. Здається, налічили десь зо п’ять сотень трупів. Багато добитих штиками. З наших — вбито всіх. Знайшли кількох важко поранених. Вияснилось, що була атака китайських військових, перебраних у цивільне. Вони перейшли через стрімкий північний хребет — ніхто не чекав нападу. Наших перебили в першу чергу.

Редька заплющила очі й закрила зошит. Відтак він сам відкрився, заломившись, на останній сторінці:

«Коли знайдеш щоденник, все інше — включно з найважливішим — буде недалеко. Гадаю, оприлюднювати саме час».

Еге ж. Плівки, фотографії — непоганий прес-пакет. Оприлюднити Соня зуміє, криво посміхнулась Редька.

Попередня
-= 128 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 4.

Останній коментар