Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > П'ятнадцятирічний капітан

У Занзібарі Лівінгстон на власні очі пересвідчився, що работоргівля — величезне зло. 8 серпня він прибув до Мокалаозе, на березі Ньясси. Цього разу його супроводили лише кілька сипаїв109 та негрів. Через півтора місяці майже всі вони повтікали від нього і, повернувшись до Занзібара, пустили брехливу чутку про смерть Лівінгстона.

Але відважний мандрівник і цього разу не відступив: він вирішив будь-що дослідити територію між озерами Ньясса і Танганьїка. 10 грудня з кількома провідниками-тубільцями Лівінгстон переправився через річку Лвангву й 2 квітня 1867 року дійшов до озера Льєммба. Тут він захворів. Цілий місяць його життя трималось на волосині. Ледве одужавши, він 30 серпня добирається до озера Мверу, досліджує його північний берег і 21 листопада приходить до міста Казембе. Тут він відпочиває сорок днів і за цей час устигає двічі побувати на озері Мверу.

Із Казембе Лівінгстон рушив на північ. Він мав намір побувати у великому населеному пункті Уджіджі, на березі озера Танганьїка. Але дорога через повінь стала непрохідною. Провідники покинули Лівінгстона, і він змушений був повернутися до Казембе. Звідти він пішов на південь і 6 червня, через півтора місяці, добувся до озера Бангвеулу. Там він провів два місяці. 9 серпня він знов зробив спробу дістатися до озера Танганьїка.

Яка це була важка подорож! В січні 1869 року героїчний мандрівник так ослаб, що не міг іти і його несли на руках. У лютому. нарешті він побачив Танганьїку. В Уджіджі на нього чекала посилка, що її надіслало з Калькутти Східне товариство.

Тепер у Лівінгстона була тільки одна мета — піднятись на північ од Танганьїки і знайти витік Нілу. 21 вересня він був у Бамбаре, в Маньєме, області людоїдів, і дійшов до Луалаби, яка — пізніше це довів Стенлі — є верхів'ям Заїру або Конго. В Мамогеле хвороба знов звалила Лівінгстона на вісімдесят днів. У нього залишилося тільки троє слуг. 21 липня 1871 року він нарешті вирушив назад до Танганьїки. 23 жовтня Лівінгстон дістався до Уджіджі. Хвороба та злигодні знесилили його до краю.

Довгий час від Лівінгстона не було ніяких вістей. В Європі, мабуть, вважали, що він загинув; тож він більше не сподівався на допомогу.

Через одинадцять днів після повернення Лівінгстона до Уджіджі за чверть милі від озера залунали постріли з рушниць. Лівінгстон вийшов з намету. До нього наблизився якийсь білий.

— Гадаю, ви доктор Лівінгстон? — спитав він.

— Так, — відповів мандрівник, знімаючи кашкета й приязно усміхаючись.

Вони міцно потисли один одному руку.

— Я щасливий, що знайшов вас! — мовив незнайомець.

— І я радий вас бачити, — відказав Лівінгстон.

Цей незнайомець був американець Стенлі. Він служив репортером у газеті «Нью-Йорк Геральд», і редактор цієї газети відрядив його на пошуки Девіда Лівінгстона.

В жовтні 1870 року Стенлі не вагаючись, без гучних слів, як і належить герою, сів у Бомбеї на корабель, що йшов до берегів Занзібару. Звідти він рушив майже тим самим маршрутом, яким ішли Спік і Бертон. Зазнавши злигоднів, не раз ризикуючи життям, Стенлі нарешті добувся до Уджіджі.

Обидва мандрівники потоваришували і разом здійснили подорож на човнах до північних берегів озера Танганьїка. Вони дісталися до мису Магали й після старанного дослідження дійшли висновку, що одна з приток Луалаби править за водостік для озера Танганьїка. (Через кілька років Камерон і сам Стенлі переконалися, що так воно і є.) 12 грудня Лівінгстон та його супутник повернулись до Уджіджі.

Стенлі вирішив їхати на батьківщину. 27 грудня, після тижневого плавання, він і Лівінгстон зійшли на берег Урімбі. А 23 лютого були вже в Куїхарі.

Настав день прощання — 12 березня.

— Ви здійснили те, на що мало хто зважився б, — сказав Лівінгстон. — Я вам невимовно вдячний. Щасти вам доля!

— Сподіваюсь побачити вас при доброму здоров'ї на батьківщині, любий докторе, — відповів Стенлі, міцно тиснучи йому руку.

— Прощавайте, докторе, любий мій друже! — мовив він глухим голосом.

— Прощавайте! — відповів Лівінгстон.

Стенлі поїхав і 12 червня 1872 року висів у Марселі.

Лівінгстон провадив далі свої дослідження. Відпочивши п'ять місяців у Куїхарі, він 25 серпня вирушив до південного берега Танганьїки. Цього разу мандрівника супроводило троє його чорних слуг — Сузі, Шума й Амода, п'ятдесят шість тубільців, яких йому залишив Стенлі, і Джекоб Уейнрайт.

Через місяць караван дістався до Мури. Всю дорогу бушували грози, спричинені страшною посухою. Потім полили дощі. В'ючних тварин кусали мухи цеце, й вони гинули. Тубільці ставилися до мандрівників вороже. І все ж таки 23 січня 1873 року експедиція Лівінгстона прибула в Чітункве. 27 квітня, обійшовши зі сходу озеро Бангвеулу, вони рушили до селища Чітамбо.


  109 Сипаї — колоніальні війська з місцевого населення Індії, що були на службі в англійців.

Попередня
-= 106 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 61.

Останній коментар

Мілана 12.11.2022

Мені сподобалася книжка .


Аріна 17.10.2022

Нафігашеньки?


Макс 30.07.2022

мені


Додати коментар