Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Портрет Доріана Грея

На прояви такої зухвалості й неповаги Доріан, звичайно, не зважав, а його щира товариськість, чарівний, сливе хлоп'ячий усміх, принадність чудесної юності, що, здавалося, ніколи не облишить його, для більшості людей були самі з себе достатньою відповіддю на обмови, як вони називали ті чутки про Доріана. Однак зауважили й те, що дехто з найближчих Доріанових друзів згодом став обминати його. Жінки, що перше безтямно кохали Доріана, заради нього знехтувавши пристойність та громадську думку, тепер блідли з сорому й жаху, тільки-но Доріан Ґрей увіходив до кімнати.

Але в очах багатьох поговори про Доріана лише збільшували його надзвичайні й небезпечні чари. Та й велике його багатство певною мірою свідчило за нього. Суспільність, принаймні цивілізована суспільність, не дуже схильна повірити на шкоду людям багатим і привабливим. Вона інстинктивно відчуває, що добрі манери важать більше за моральність і що мати тямущого кухаря далеко важливіше, аніж бути самому найпристойнішою людиною. Та й справді-бо, коли вас почастували поганим вином або кепським обідом, вельми сумнівна втіха сказати про господаря дому, що він бездоганний у приватному житті. Лорд Генрі якось завважив, коли зайшла про це мова, що подати ледь теплі страви на стіл — провина, якої не спокутують навіть найбільші чесноти. І багато чим можна підтвердити його думку. Бо в порядному товаристві приписи такі самі — або повинні бути такі самі, — як і в мистецтві: форма тут найістотніше. Вона має сполучати в собі високу врочистість з умовністю церемонії, має поєднувати нещирість романтичної п'єси з дотепністю і красою, через що ми й захоплюємось такими п'єсами. Хіба нещирість така вже страшна річ? Либонь, що ні. Це ж лише засіб, що дозволяє людині помножувати свою індивідуальність!

В усякому разі, такої думки був Доріан Ґрей. Він усе дивувався поверховості тих, хто уявляє собі наше «я» простим, сталим, надійним і однорідним. Як на Доріана, то людина — це істота з міріадами життів і почувань, складне багатообразне створіння, що несе в собі незбагненні спадки думок та пристрастей і що сама її плоть заражена страхітливими недугами предків.

Доріан любив походжати холодною і похмурою портретною галереєю у своєму маєтку і вдивлятись у такі розмаїті портрети тих, чия кров текла в його жилах. Ось Філіп Герберт: про нього Френсіс Осборн у «Спогадах з часів правління королеви Елізабет і короля Джеймса» розповідає, що «ним захоплювалися при дворі завдяки його гарному обличчю, яким, одначе, він недовго тішився». Чи це не життя юного Герберта він, Доріан, часом повторював у своєму житті? Може, це якийсь отрутний мікроб переходив із тіла в тіло, аж поки дістався Доріанові? І чи не підсвідоме відчуття тієї рано знівеченої вроди спонукало Доріана, несподівано і майже безпричинно, висловити у Безілевій робітні оте божевільне благання, що так змінило все його життя?..

А ось в обшитій золотом червоній камізельці й короткому плащі, оздобленому коштовностями, в брижах і вилогах з позлотистою облямівкою стоїть сер Ентоні Шерард, а біля його ніг складено срібно-чорний обладунок. Яку спадщину він лишив по собі? Може, це коханець Джованни Неаполітанської заповів йому, Доріанові, свій гріх і ганьбу? Може, Доріан просто переводить у життя те, про що тільки боязко марив цей давно покійний предок?..

Ось на збляклому полотні усміхається леді Елізабет Девере — на ній газовий капелюшок, а корсаж з рожевими рукавами в розрізах усіяний перлинами. В її правій руці квітка, а лівою вона стискає емалеве намисто з білих та червоних троянд. На столі обік неї лежать мандоліна і яблуко. На її гостроносих черевичках великі зелені розетки. Доріан знав її життя, чув дивні історії її закоханців. Чи не було в ньому дечого від темпераменту цієї жінки? Її подовгасті очі під важкими повіками дивилися на нього начебто з цікавістю...

А цей Джордж Вілоубі з напудреною перукою і чудними мушками на виду — що він заповів Доріанові? Зле він виглядає — смугляве обличчя його насумрене, сластолюбні губи скривлені в зневазі. Пишні мереживні вилоги облягають сухорляві руки, а пальці унизані каблучками. Цей джиґун XVIII сторіччя замолоду товаришував з лордом Феррарсом...

А другий лорд Бекенгем, колега принца-регента, майбутнього Джорджа IV, в його найбуйнішу пору, і один із свідків його потаємного шлюбу з місіс Фіцгерберт? Які пристрасті передав нащадкові цей красунь з каштановими кучерями і зухвало-гордовитою поставою? Світ його числив безчесним — він вів перед на звісних оргіях у Карлтон-гауз. Орден Підв'язки сяє у нього на грудях... Поряд портрет його дружини, блідої, з тонкими губами, жінки в чорному. її кров також пульсує в Доріані... І незвичайне ж це все!

Попередня
-= 143 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous14442 06.09.2014

дуже філософське. є над чим задуматись. рекомендую!


Додати коментар