Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Портрет Доріана Грея

— Славна моя Ґледіс, як ви так можете! — вигукнув лорд Генрі. — Любов живе в повторенні, і саме повторення перетворює простий інстинктивний потяг у мистецтво. До того ж, закохуючись хоч би й укотре, все одно кохаєш, як уперше. Об'єкт пристрасті може змінюватись, а пристрасть лишається усе та сама. Та ще й міцнішає від зміни об'єкта! Життя дає людині щонайбільше — одну велику мить насолоди, і секрет життя в тому, щоб цю блаженну мить переживати якомога частіш.

— Навіть коли ця мить ранить, Гаррі? — спитала трохи згодом герцогиня.

— І надто коли вона ранить, — відповів лорд Генрі. Герцогиня обернулась і подивилася на Доріана Ґрея з якимсь чудним виразом в очах.

— А ваша думка, містере Ґрей?

Доріан повагався хвильку, потім трусонув головою і засміявся:

— Я завше згоден з Гаррі, герцогине.

— Навіть коли він помиляється?

— Гаррі ніколи не помиляється.

— І його філософія допомогла вам стати щасливим?

— Я ніколи не прагнув щастя. Кому воно потрібне? Я шукав задоволення.

— І знаходили, містере Ґрей?

— Часто. Занадто часто.

Герцогиня зітхнула.

— А я шукаю тільки супокою... І коли не піду зараз перевдягатись, я його не матиму сьогодні.

— Дозвольте піднести вам кілька орхідей, герцогине, — схопившися з місця, промовив Доріан і пішов у глиб оранжереї.

— Ви безбожно кокетуєте з ним, Ґледіс, — сказав лорд Генрі до своєї кузини. — Глядіться. Його чари небезпечні.

— Якби він їх не мав, не було б і боротьби.

— Отже, рівні сили — грек проти грека?

— Я на боці троянців. Вони боролися за жінку.

— І були розбиті.

— Буває гірше, ніж полон, — мовила герцогиня.

— Ви женете вчвал, пустивши повіддя!

— У перегонах весь смак життя, — була слушна відповідь.

— Це я запишу сьогодні до свого щоденника.

— Що саме?

— Що дитина полюбила вогонь, який опік її.

— Я зовсім не опеклася. Мої крила цілісінькі.

— Бо ви користуєтесь ними для чого завгодно, аби лиш не літати. Ви й не пробуєте втекти від небезпеки.

— Хоробрість перейшла від чоловіків до жінок. Для нас це нове відчуття.

— Але ви маєте суперницю.

— Хто це?

Лорд Генрі засміявся і прошепотів:

— Леді Нарборо. Вона просто обожнює його.

— Ви нагоните на мене острах. Захоплення давниною фатальне для нас, романтичних жінок.

— Ну вже — романтичних! Ви ж озброєні науковими методами!

— Чоловіки нас і вчили.

— Але розуміти вас так і не навчилися.

— Ану лишень схарактеризуйте нас, спробуйте! — визивно кинула Ґледіс.

— Ви — сфінкси без таємниць. Герцогиня усміхнено подивилася на нього.

— Щось довго містера Ґрея нема. Ходім допоможемо йому вибрати орхідеї. Він же не знає ще кольору сукні, яку я вберу до обіду.

— Вам треба підібрати собі сукню в тон до його квіток, Ґледіс.

— Це була б завчасна капітуляція.

— Романтичне мистецтво з кульмінаційної точки й починається.

— Але я мушу зберігати собі шлях для відступу.

— На зразок парфян?

— Вони знайшли безпеку в пустелі. У мене ж такої змоги нема.

— Жінки не завжди мають змогу вибирати, — зауважив лорд Генрі.

Ледве він докінчив речення, як з дальнього кінця оранжереї почувся здавлений стогін, а потім глухий звук, так наче впало щось важке. Всі сполошено посхоплювалися. Герцогиня заклякла на місці, пройнята жахом. З переляком в очах лорд Генрі метнувся повз пальми з колихким листям туди, де на кахляній підлозі ницьма лежав Доріан Ґрей, глибоко непритомний.

Його відразу ж перенесено до блакитної вітальні й покладено на канапу. Незабаром він опритомнів і ошелешено повів очима.

— Що сталося? — поспитав він. — А, пригадую... Я тут у безпеці, Гаррі? — Він раптом затрусився всім тілом.

— Любий Доріане, — відповів лорд Генрі, — вам просто стало млосно... І тільки. Мабуть, перевтомилися. Краще вам не з'являтись на обід, я вас заміню.

— Ні, ні, я радше зійду вниз, — сказав Доріан, насилу спинаючись на ноги. — Мені не можна залишатись наодинці.

І він пішов до своєї кімнати перевбратися, Щось розпачливе було в його відчайдушних веселощах за обіднім столом. І раз у раз він здригався з жаху, пригадуючи ту мить, коли побачив біле мов смерть обличчя Джеймса Вейна, що пильно зорив за ним, притиснувшись зокола до шибки оранжереї.

Розділ XVIII

Другого дня Доріан не виходив з будинку і більше пробув у себе в кімнаті, знеможений диким страхом перед смертю, але й до життя вже збайдужілий. Від усвідомлення того, що хтось на нього чигає, вистежує його, готує пастку, — він не мав жодної спокійної хвилини. Досить було війнутись гардині, і Доріан уже здригався. Сухе листя, яке вітром прибивало до віконних шибок, здавалось йому схожим на його власні нездійснені заміри й несамовиті каяття. Заплющивши очі, він знов бачив обличчя моряка, що вдивлявся крізь затуманене скло, і знов тяжка рука жаху стискувала йому серце.

Попередня
-= 164 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 1.

Останній коментар

anonymous14442 06.09.2014

дуже філософське. є над чим задуматись. рекомендую!


Додати коментар