Слава ЗСУ!

- Ми обожнюємо поліцію, мля, - додав пан Тюльпан.

- Якби хтось організовував поліцейський бал, ми перші купили б квитки, - сказав пан Шпилька.

- Особливо якби це було в якійсь старовинній залі, - вставив пан Тюльпан. – Ми ж любимо красу.

- Я лише хотів переконатись, що ми порозумілися, - сказав пан Підступп, із клацанням застібаючи свого портфеля.

Він підвівся, кивнув на прощання і дерев’яною ходою полишив приміщення. 

- Що за... – почав пан Тюльпан, але пан Шпилька приклав пальця до вуст.

Тихо перетнувши кімнату, він раптом рвучко відчинив двері. Але адвоката за ними не було.

- Він же, мля, знає, яке в нас завдання, - гарячково прошепотів пан Тюльпан. – Якого він прикидається?

- Бо він юрист, - відповів пан Шпилька. – Гарне тут місце, - додав він голосно.

- Ха! – зневажливо сказав пан Тюльпан. – Я спочатку помилився, але потім побачив, що ось це – ніяке не бароко, а нещасна копія пізнього вісімнадцятого століття. Всі пропорції неправильні. А оті колони в залі? Ефебський стиль шістнадцятого століття з джелібейбськими шпилями часів, мля, Другої Імперії! Я ледве стримався, щоб не реготати.

- Авжеж, - погодився пан Шпилька. – Як я вже зазначав, пане Тюльпане, в багатьох відношеннях ви таки дуже неординарна особистість.

Пан Тюльпан підійшов до завішеної тканиною картини й відтягнув покривало. 

- Гм. Да-Квірмі, мля, - сказав він. – Я бачив репродукції. «Жінка з тхором». Він написав це, коли щойно переїхав з Геної й перебував під впливом Караваті. Бачиш ці мазки пензля? І як структура цих мазків керує поглядом? Зверни увагу на світло, що ллється з вікна за її, мля, спиною. І як ніс тхора ніби слідкує за тобою, коли ти пересуваєшся кімнатою, дивлячись на картину. Він, мля, був справжній геній. Мені не соромно зізнатись, що якби я був тут один, я би просльозився.

- Гарна картина.

- Гарна?! – скрикнув пан Тюльпан у відчаї від невігластва колеги. Підійшовши до статуї біля дверей, він уважно вивчив її поглядом, після чого легенько пробіг пальцями по мармуру.

- Я так і думав! Скольпіні, мля! Закладаюсь на що завгодно. Але я ніколи не бачив цього в каталогах. І це стоїть у пустому будинку, де хто хочеш може зайти й потягти що завгодно!

- Це місце під надійним захистом. Ти ж бачив печатки на дверях. 

- Гільдії, мля? Купка лохів. Ми могли би пройти крізь це місто, як гарячий ніж крізь тонесеньку кригу, і ти це знаєш. Все, що тут є – це лохи, тупі каменюки, коротуни та дохляки^{10}... Ми могли б усе це місто просто, мля, рознести. 

Пан Шпилька промовчав. Йому теж спадало на думку щось подібне – але, на відміну від свого колеги, він волів не перетворювати першу-ліпшу думку на негайну дію.

«Фірма» справді ніколи раніше не працювала в Анк-Морпорку. Пан Шпилька тримався подалі від цього міста, бо, по-перше, довкола було чимало інших міст, а по-друге, інстинкт самозбереження говорив йому, що Велике Вахуні може почекати[*]^{11}. Проте ще відтоді, як він познайомився з паном Тюльпаном і зрозумів, що його винахідливість у поєднанні з безмежною люттю пана Тюльпана обіцяє карколомну кар’єру, він вибудовував План. А поки вони робили свої справи в Геної, Псевдополі, Квірмі – містах, у яких було легше орієнтуватись, адже вони були меншими за Анк-Морпорк. Хоча останнім часом починали робитись все подібнішими.

Причина успіхів «Нової фірми», як здогадувався пан Шпилька, полягала в тому, що всі розумні істоти рано чи пізно стають надто м’якотілими. Взяти, наприклад, тролівську Бречію. Відколи Хонкослебовий Шлях проліг до самісінького Убервальду, а войовничі клани було упокорено, тролі стали м’якотілими. Їхні тани почали поводитись, як шляхтичі. Скрізь було одне й те саме: давні лісові банди та нащадки розбійницьких родів досягали певної рівноваги з суспільством – і осідали на одному місці, стаючи бізнесменами та землевласниками. Вони економили на дружинниках, натомість винаймаючи лакеїв. А коли виникали ускладнення, для подолання яких потрібна була розумна і незакомплексована сила – з’являлася «Нова фірма». Незмінно ефективна.

І завжди напоготові.

Коли-небудь, думав пан Шпилька, настане час нового покоління. Тих, хто вирішуватиме проблеми зовсім по-іншому, тих, чий рух не сповільнюватимуть кайдани традицій. Людей без гальм. Наприклад, пан Тюльпан жоднісіньких гальм не мав однозначно.

- Агов, подивись на оце-о! – сказав розгальмований Тюльпан, відкриваючи чергову картину. – Підписано Гоглі, але це, мля, підробка. Подивись-но, як отут падає світло! А листя оцього дерева? Якщо це написав Гоглі, то хіба що ногою. Може, мля, якийсь із його учнів...

---

  10 Висловлювання пана Тюльпана є типовими для побутового расиста принизливими характеристиками тролів, гномів та зомбі.

  * Один із найрідкісніших у світі овочів зі страшенно неприємним запахом, що високо цінується гурманами (котрі взагалі рідко цінують будь-що дешеве і звичне). Також – сленгова назва Анк-Морпорку, хоча овоч пахне не так жахливо.

  11 «Велике Вахуні» – прозорий натяк на Нью-Йорк з його сленговим іменем «Велике Яблуко».