Слава ЗСУ!

-     Так, але це лише одна шпальта. І там усе – вигадки.

-     Що, справді? Навіть про кобру?

-     Готовий закластись на тисячу доларів, - Вільям пригадав, що примітка маленьким шрифтом повідомляла, нібито це сталось у Ланкрі, й переглянув свою попередню оцінку. – Принаймні, на сотню.

-     Це ще не головна біда, - сказав гном. – Вам краще зайти.

Всередині звично рипів верстат, але більшість гномів вештались без діла.

-     Хочеш заголовки останніх новин? – спитала Сахариса, коли Вільям увійшов.

-     Було б непогано, - відповів він, сідаючи за свій захаращений стіл.

-     «Гравери пропонують гномам за верстат тисячу доларів».

-     О ні…

-     «Вампіра-іконографіста та спеціального кореспондента спокушають зарплатнею в п’ятсот доларів», - продовжила Сахариса.

-     Ох.

-     «У нас конкретна дупа з папером».

-     Що?!

-     Це дослівна цитата з пана Вернигори, - пояснила Сахариса. – Не буду стверджувати, ніби точно знаю, що це значить, але мені відомо, що паперу вистачить тільки на один випуск.

-     А за нову партію правлять уп’ятеро дорожче, ніж раніше, - сказав Вернигора, підходячи. – Все скупили гравери. Як каже Король – попит і пропозиція!

-     Король? – Вільям здійняв брови. – Ви кажете про Короля?

-     Ну так, Короля Золотої Ріки, - сказав гном. – Що ж, узагалі-то ми могли б заплатити нову ціну, але якщо ті, через дорогу, продаватимуть свої папірці по два пенси, ми практично нічого не заробимо.

-     Отто сказав посланцеві Гільдії, що якщо ще раз його побачить, то порушить свою обітницю, - повідомила Сахариса. – Він дуже розсердився, бо той чоловік намагався видурити в нього його техніку зйомки.

-     А що вирішила ти?

-     Я залишаюсь. Я їм не вірю, особливо з огляду на їхні методи. Вони такі… нешляхетні, - сказала Сахариса. – Але що ж нам робити?

Вільям, прикусивши пальця, дивився в стіл. Коли він гойднув ногою, носак його черевика ствердно стукнувся об скриню з мідяками.

-     Можливо, скоротити обсяг випуску? – запропонував Вернигора.

-     Тоді ніхто не купуватиме газету, - сказала Сахариса. – А її мусять купувати, бо ми пишемо правду!

-     Не можу не визнати, що «Сенсації» виглядають цікавіше, - сказав Вернигора.

-     Бо вони не соромляться брехати! – відрубала Сахариса. – Що ж: я не проти по-старому отримувати долар на день. А Отто каже, що згоден працювати за півдолара, якщо йому дозволять і далі жити в льосі.

Вільям продовжував дивитись перед собою незрячим поглядом.

-     Правда – це добре, - відсутньо сказав він. – Що ще, крім правди, ми маємо такого, чого не має Гільдія? Ми можемо готувати випуски швидше?

-     Один наш верстат проти їхніх трьох? – спитав Вернигора. – Ні. Хоча, закладаюсь, набирати шрифт ми могли б і швидше, ніж зараз.

-     І що?

-     Ми могли би першими відправляти газету в продаж.

-     Окей. Це може допомогти. Сахарисо, ти не знаєш когось, хто шукав би роботу?

-     «Нікого»? Ти що, не переглядав пошту?

-     Ну, як тобі сказати…

-     Всі шукають роботу! Це ж Анк-Морпорк.

-     Гаразд. Відбери три листи з найменшою кількістю помилок і відправ Скеля винайняти авторів.

-     Одним може бути пан Геральді, - сказала Сахариса. – Він хоче більше роботи. Серед небіжчиків виявилось не так багато цікавих людей. Ти знаєш, що він задля власної розваги ходить на різні мітинги й старанно записує все, що там кажуть?

-     Він робить це справді старанно?

-     Не сумніваюся. Він такий. Але сумніваюся, що в нас досить місця…

-     Завтра зранку ми переходимо на чотири шпальти. Не дивись так. Я дізнався ще дещо про справу Ветерані, і ми… ох, ми маємо дванадцять годин на те, щоб десь доп’яти паперу.

-     Я ж кажу, Король більше не продасть нам ані аркуша за прийнятною ціною, - сказав Вернигора.

-     В принципі, це вже тема для статті, - сказав Вільям.

-     Ти що, не розумієш…

-     Та розумію. Зараз мені треба дещо написати, а потім ми з вами сходимо до нього на побачення. О, і відправте когось до семафорної вежі, будь ласка. Я хочу надіслати повідомлення на ім’я правителя  Ланкру. По-моєму, ми з ним колись зустрічалися.

-     Семафор коштує грошей. Великих грошей.

-     Все одно зробіть це. Гроші якось знайдемо, - Вільям нахилився над лядою льоха. – Отто!

Вампір до пояса висунувся з люка. В руці він тримав напіврозібраний іконограф. 

-     Чим мошу служити?

-     Ти маєш якісь ідеї щодо того, як нам підвищити тираж?