Слава ЗСУ!

-     Близько. Аж надто близько, - промовив він, коли двійця зникла за рогом.

Старий Тхір Рон поклав газети просто в грязюку й витяг із глибин свого неоковирного пальто холодну сосиску.

Він розламав її на три рівні частини.

 ЧАС

«І правда зробить вас вілбними!» Екстрений випуск!

ВИ БАЧИЛИ ЦЬОГО СОБАКУ? Винагорода за інформацію $25

Спочатку Вільямові було дещо ніяково. Проте Варта надала йому досить якісне зображення собаки, і тепер він відчував, що невеликий дружній жест у їхньому напрямку був би цілком доречний. Якщо він опиниться в глибокій біді (головою донизу), йому знадобиться хтось, хто зможе його витягти.

Він також переписав статтю про Патриція, додавши всю інформацію, в якій був хоч скількись упевнений – хоча її було зовсім небагато. Фактично, він ловив раків на безриб’ї.

Сахариса написала статтю про вихід «Сенсацій». Щодо цього Вільям теж вагався. Але, врешті-решт, це теж була новина. Вони не могли її проігнорувати, а ще вона заповнювала частину площі.

До того ж, йому подобався вріз, що починався словами: «Претендуючи на статус конкурента найстарішого видання Анк-Морпорку «Час», на Осяйній вулиці відкрилася…»

-     У тебе виходить все краще, - сказав він через стіл.

-     Так, - відповіла Сахариса. – Тепер, побачивши голого чоловіка, я б точно спитала його ім’я і адресу, адже…

Вільям долучився до загального хору:

-     …газети купують заради імен!

Він відкинувся на стільці й відпив неймовірно жахливого чаю, завареного гномами. На якусь мить його огорнуло незвичне відчуття щастя. Дивне слово, подумав він. Одне з тих, котрі описують щось, що не видає звуків, але якби видавало, то ці звуки лунали б саме так. «Щастя». Такий звук, ніби на гарячій тарелі повільно тане ніжне безе.

Тут – і зараз – він був цілком вільний. Черговий випуск поклали до ліжечка, йому підіткнули ковдру і розповіли вечірню казку. Його було випущено. Вуличні торгівці, лаючись і спльовуючи, вже поверталися по нові примірники; вони тягли за собою візочки та штовхали перед собою тачки, якими розвозили газети. Звісно, десь за годину пащека верстата зголодніє знов, і він знову муситиме штовхати на гору величезну брилу, як той міфічний персонаж… як же там його звали?

-     Хто був той герой, котрого прирекли котити на гору важкий камінь, який щоразу біля самісінької верхівки зривався вниз? – спитався він.

Сахариса не підвела погляду.

-     Хтось, кому не завадила б тачка? – сказала вона, з силою сколюючи якісь папери.

Від Вільяма не сховались у її голосі нотки людини, якій належить переробити ще цілу купу неприємної роботи.

-     Над чим ти працюєш?

-     Над репортажем з «Анк-Морпоркського товариства реабілітації тяжкохворих за допомогою гри на баяні», - відповіла вона, швидко роблячи позначки.

-     Там щось негаразд?

-     Так. Пунктуація. Тобто її нема. Гадаю, нам варто замовити запасний комплект ком.

-     Так навіщо ти з ним морочишся?

-     Тут названо двадцять шість осіб.

-     І всі – баяністи?

-     Так.

-     І вони це витримують?

-     Їх же ніхто не змушує. О, між іншим, ще – на Брод-Веї сталась велика аварія. Перекинувся фургон, з якого висипалося кілька тонн борошна, це налякало коней, впряжених у віз зі свіжими яйцями, а поруч стояла цистерна з молоком… Як тобі такий варіант заголовка?

Вона підняла аркуш, на якому було написано:

ЗАМІШАНО НАЙБІЛЬШИЙ У МІСТІ ПИРІГ!!

Вільям дивився на напис. Так. Певним чином він містив усе. Чорний гумор бив у точку. Це було саме те, що треба, щоб забезпечити чимало веселощів у їдальні пані Секретової.

-     Прибери другий знак оклику, - сказав він. – В усьому іншому, гадаю – досконало. Де ти про це почула?

-     О, заходив констебль Фіггімент  і розповів, - сказала Сахариса. Вона опустила очі й без потреби переклала кілька паперів. – Чесно кажучи, мені здається, що він трохи до мене небайдужий.

 Крихітна, досі майже непомітна частинка Вільямового его раптом напружилась. Схоже, чимало молодих чоловіків з радістю повідомляли Сахарисі ту чи іншу інформацію. Він почув власний голос:

-     Ваймз проти того, щоб будь-хто з його офіцерів спілкувався з нами.

-     Авжеж, але, гадаю, розповідь про перекинутий фургон із борошном не рахується?

-     Так, але…

-     В будь-якому разі, що я можу вдіяти, коли молоді чоловіки прагнуть повідомляти мені ту чи іншу інформацію?