Слава ЗСУ!

Вільям закрив рота.

-     Та я все розумію…

-     Не думаю, - відрубала вона. – Я знайшла твоє прізвище в «Хто є хто». Твоя родина ніколи не мусила хвилюватись про дрібниці, еге ж? Вона завжди належала до тих, хто справді править світом. Ця… газета – це для тебе теж щось на кшталт хоббі, атож? О, ти віриш в неї, я не сумніваюсь, але якщо все зійде на пси, ти не лишишся без грошей. А я лишусь. І якщо її не можна втримати інакше, крім як заповнювати шпальти тим, що ти обзиваєш «жовтухою» - так тому й бути.

-     У мене немає ніяких грошей! Я сам заробляю на життя!

-     Так, але ти міг вибирати! І в будь-якому разі, аристократія не дозволить одному зі своїх помирати з голоду. В таких випадках завжди знаходиться якась безглуда робота за дуже пристойну платню…

Вона раптом затнулась, часто дихаючи, й відкинула з очей пасмо волосся. Після чого поглянула на нього поглядом пушкара, що вже запалив фітиль, але раптом замислився, чи гармата з ворожого боку не виявиться набагато більшого калібру.

Вільям відкрив рота, спробував заговорити, зупинився і спробував знову. Врешті-решт, трохи хрипко, він промовив:

-     До певної міри ти маєш рацію…

-     Далі має бути «але». Я знаю, - сказала Сахариса.

Вільям раптом зауважив, що на них дивляться всі друкарі.

-     Так, але…

-     Ага!

-     …але це велике «але», якщо не заперечуєш. Це важливо! Хоча б хтось мусить перейматись… великою правдою. Чого Ветерані, як правило, не робить, так це – великого зла. А ми ж мали володарів, що були геть божевільні – й дуже, дуже жорстокі. Причому не так давно. Ветерані не міг би бути «дуже доброю людиною», але я не далі ніж сьогодні снідав із чоловіком, котрий міг би бути незрівнянно гіршим правителем. І таких, як він – легіон. А те, що відбувається зараз – неправильно. А що до твоїх дурнуватих любителів папужок, то якщо їх цікавлять тільки створіння, котрі кудкудакають в кліточках, то рано чи пізно до влади прийде хтось такий, хто позапхає їм цих папужок у горлянки! Тобі це сподобалося б? Якщо ми не напружимось, то все, що про що вони встигнуть дізнатися – це ідіотські… історії про собак, що розмовляють, та «Ельфи з’їли мою дресировану мишку». Тому не читай мені лекцій про те, що важливо, а що ні, ясно?

Вони втупились одне одному в очі.

-     Не смій зі мною так розмовляти.

-     Це ти не смій зі мною так розмовляти.

-     У нас недостатньо реклами. «Сенсації» забивають площу оголошеннями від найбільших гільдій, - змінила тему Сахариса. – Ось що нам потрібно, а не розповіді про те, скільки важить срібло.

-     І що я можу тут зробити?

-     Придумати, як залучити побільше реклами!

-     Це не моя робота! – вибухнув Вільям.

-     Це – те, що потрібно для порятунку твоєї роботи! Ми ставимо лише пропозиції вправити суглоб чи вилікувати біль у попереку, по пенні за рядок!

-     І що? Пенні складаються докупи!

-     Ти хочеш, щоб нас називали «Газетою про старечий ревматизм»?

-     Я перепрошую, то ми робимо номер чи ні? – спитав Вернигора. – Не те щоб нам не подобалось вас слухати, але кольорові малюнки заберуть чимало часу.

Вільям і Сахариса роззирнулися. Вони були в центрі загальної уваги.

-     Послухай, я розумію, що це багато для тебе значить, - сказала Сахариса, понижуючи голос. – Але всі ці… політичні питання… це справа Варти, а не наша. Ось і все.

-     Слідство застрягло. Це випливає з розмови з Ваймзом.

Сахариса вивчала його скам’яніле обличчя. Перехилившись через стіл, вона раптом погладила його по руці.

-     Тоді, можливо, твої зусилля не марні.

-     Ха!

-     Ну, якщо Ветерані збираються помилувати, то, можливо, це тому, що дехто злякався твоїх дій.

-     Ха! І хто це – «дехто»?

-     Ну… сам розумієш… ті, хто всім управляють. Вони помічають усе. І, напевно, читають «Час».

Вільям блідо всміхнувся.

-     Завтра ми знайдемо когось для роботи з рекламою, - сказав він. – І цей додатковий співробітник нам точно не завадить. Гм…  Я збираюсь трохи пройтися. Заодно візьму для тебе ключа.

-     Ключа?

-     Тобі ж потрібна сукня для балу?

-     Ох. Справді. Дякую.

-     І не думаю, що ті двоє повернуться, - додав Вільям. – Навряд чи наразі в місті ще якийсь пункт перебуває під таким же надійним наглядом, як цей.

Бо Ваймз хоче дізнатись, хто прийде по наші душі наступним, подумав він. Але вирішив цього не казати.

-     Що конкретно ти збираєшся робити? – спитала Сахариса.

-     По-перше, зайду до найближчої фармації, - сказав Вільям, - а тоді збираюсь забігти додому по того ключа, а тоді… Хочу побалакати з одним чоловіком про одного собаку.