Слава ЗСУ!

-     Ну, такого роду. Бачте, я подумав… що… ну, що немає ж ніякої різниці, правда це чи… - скляна посмішка Вільяма змушувала Нудля почуватися все незручніше. – Я маю на увазі, це ж майже правда, хіба ні? Всі знають, що таке, ну, трапляється…

-     До мене ви чомусь по роботу не звернулись, - сказав Вільям.

-     Звичайно, ні! Всі знають, що ви… ну… дещо засуворо підходите до таких речей.

-     Тобто волію знати, що та чи інша подія дійсно відбулася?

-     Ну да, саме так. А пан Влизько сказав, що ніхто все одно не розбере, де правда. Він не дуже-то вас шанує, пане де Ворде.

-     У нього руки трусяться! – втрутилась Сахариса. – Таким людям не можна довіряти.

Вільям розгорнув свіжий випуск «Сенсацій» і тицьнув у першу-ліпшу статтю.

-     «Демони викрали людину», - прочитав він. – Тут ідеться про Ронні Бегхолдера на прізвисько «Зуб-даю», який заборгував тролеві Халцедону більше двох тисяч доларів, і востаннє був помічений при купівлі верхового коня?

-     Ну.

-     А до чого тут демони?

-     Ну, його ж могли викрасти демони, - пояснив Нудль. – Це з ким завгодно може статись.

-     Тобто ви маєте на увазі, що ми не маємо беззаперечних доказів того, що його не викрадено демонами? 

-     Кожен може розуміти, як хоче, - сказав Нудль. – Так каже пан Влизько. Читачам, каже він, треба залишити право вибирати.

-     Вибирати, що є правдою?

- І зуби він теж не чистить як слід, - сказала Сахариса. – Не те щоб я вважала, що чистота означає божественність, але всьому є межі![*]

Нудль скрушно похитав головою.

-     Втрачаю хватку, - сказав він. – Лиш уявіть – я, і на когось працюю! Мені тоді, мабуть, було пороблено. Це все через холоднечу, ось що я вам скажу. Навіть… отримувати зарплату, - він вимовив це слово з дрожем, - навіть отримувати зарплату мені сподобалося! Ви знаєте, - додав він нажаханим голосом, - мені ж наказували, що я мушу робити! Ні, якщо мені ще коли-небудь так затьмарить розум, треба буде відлежатись чи навіть підлікуватись…

-     А ви, виявляється, аморальний тип, пане Нудлю, - сказав Вільям.

-     Досі це завжди спрацьовувало.

-     Чи не могли б ви, - сказала раптом Сахариса, - знайти трохи реклами, щоб ми її розмістили?

-     Я не збираюсь більше ні на кого пра…

-     За відсоток.

-     Що? Ти хочеш його винайняти?! – здивувався Вільям.

-     А чом би й ні? Коли йдеться про рекламу, можна брехати скільки завгодно. Це нормально, - відповіла Сахариса. – Будь ласка! Нам потрібні гроші.

-     За відсоток? – перепитав Нудль, чухаючи неголене підборіддя. – Тобто, наприклад, п’ятдесят відсотків вам двом, і п’ятдесят відсотків мені, да?

-     Ми з вами обговоримо це детальніше, правда ж? – сказав Вернигора, плескаючи його по плечу.

Нудль скривився. Коли доходило до укладення договорів, гноми ставали що твої діаманти – в розумінні твердості.

-     А я маю вибір? – зітхнув він.

Вернигора нахилився до нього. Його борода настовбурчилася. В руках у нього не було жодної зброї, але Нудль ніби наяву бачив важке лезо величезної сокири.

-     Без-у-мов-но, - сказав гном.

-     Ох, - сказав Нудль. – Ну, що ж. А що конкретно я продаватиму?

-     Простір, - сказала Сахариса.

Нудль просяяв.

-     Просто простір? Тобто ніщо? Продавати ніщо як щось – це я можу!

Він знову похнюпився.

–  Це тільки коли я намагаюсь продавати щось, то в мене нічого не виходить… 

-     Як ви сюди потрапили, пане Нудль? – спитав Вільям.

Відповідь його не ощасливила.

-     Це – палиця з двома кінцями, - сказав він. – Не можна взяти й підкопатися під чужу приватну власність! – він суворо поглянув на гномів. – Пане Боддоні, ту дірку треба негайно закрити, чуєте?

-     Ми тільки…

-     Так-так, ви хотіли як краще. А я хочу, щоб її було замуровано, і то як слід. Бо не хочу, щоб із льоху виліз хто-небудь, хто туди перед цим не спускався. Будь ласка, почніть просто зараз!

-     Гадаю, я вийшов на справжню сенсацію, - сказав Вільям, коли роздратовані гноми один за одним зникли в льосі. – Напевно, мені треба побачити Ґава. Я маю…

Коли він витягав записника, щось із брязкотом впало на підлогу.

-     О, до речі. Я також узяв ключа від міського будинку, - сказав він. – Тобі ж потрібна була сукня…

-     Вже споночіло, - сказала Сахариса. – Чесно кажучи, я про це просто забула.

-     Чому б тобі все-таки не сходити й не подивитися, доки всі зайняті? Ти могла б узяти Скеля. Для… спокою. Хоча дім усе одно пустий. Мій батько, приїжджаючи до міста, весь час проводить у своєму клубі. Тому давай. Життя не повинне обмежуватись вичиткою текстів.

---

  * Взагалі-то мало кому спало б на думку, що чистота може означати божественність – хіба що в якомусь дуже недбало укладеному словнику. Недарма брудні стегнові пов’язки та жирне нечесане волосся завжди були професійними ознаками пророків, що починали відмову від пут земних з відмови від мила.