Слава ЗСУ!

* * *

Швейк і надпоручник Лукаш дивилися один на одного.

Надпоручникові очі світилися страшно, грізно і розпачливо, а Швейк дивився на надпоручника ніжним поглядом, сповненим любові, мов на втрачену і знову знайдену кохану.

В канцелярії було тихо, як у костелі. Лише з коридора чулися кроки. Хтось ходив там сюди й туди. Якийсь сумлінний волонтер, залишившись вдома через нежить, що було чутно з його голосу, гугнявив, намагаючись запам’ятати: «Як треба у фортецях вітати членів цісарського дому». Чітко долинали слова: «Sobald die hochste Herrschaft in der Nahe der Festung anlangt, ist das Geschutz auf allen Bastionen und Werken abzufeuern, der Platzmajor empfangt dieselbe mit dem Degen in der Hand zu Pferde, und reitet sodann vor!»1

____________________

1Як тільки висока особа з’явиться поблизу фортеці, треба на всіх бастіонах і фортах вистрілити з гармат, а комендант повинен вітати цю особу, виїхавши верхи назустріч і тримаючи шаблю в руці (нім.).

- Замкніть там пащеку, - заверещав у коридор надпоручник. - Геть звідсіля до бісової матері. Якщо хворі - лежіть у ліжку.

Було чути, як сумлінний волонтер віддаляється і з другого кінця коридора аж сюди долинає, мов тиха луна, його гугнявий голос: «In dem Augenblicke, als der Kommandant salutiert, ist das Abfeuern des Geschutzes zu wiederholen, welches bei dem Absteigen der hochsten Herrschaft zum dritten Male zu geschehen ist»1.

____________________

1В ту мить, коли комендант віддав честь, треба повторити гарматний салют удруге і потім втретє - коли висока особа ступить на територію фортеці (нім.).

А надпоручник і Швейк знову мовчки дивилися один на одного, аж врешті Лукаш промовив з жорстокою іронією:

- Сердечно вітаю вас, Швейку, з прибуттям до Чеських Будейовіц. Кого мають повісити, той не втоне. Вже видали наказ про ваш арешт, і завтра ви підете до полкового рапорту. Я з вами не буду більше собі нервів псувати. Годі вже, намучився аж по саме нікуди, мій терпець урвався. Тільки подумати, як я міг так довго жити з таким ідіотом, як ви…

Він почав ходити по канцелярії.

- Ні, це жахливо. Дивуюся, чому я вас не застрелив. Що б мені за це могло бути? Нічого. Мене б звільнили. Ви це розумієте?

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, я це цілком розумію.

- Не надумайте, Швейку, знову викидати свої коники, бо може трапитися нещастя. Нарешті ми вам як слід хвоста прикрутимо. Ви з дурного розуму так натягнули усі струни, аж вони катастрофічно тріснули.

Надпоручник Лукаш потер руки:

- Тепер вам, Швейку, амінь.

Він повернувся до свого столу, написав на клаптику паперу декілька рядків і, покликавши вартового, наказав відвести Швейка до тюремника і передати йому цей папір.

Швейка повели через подвір’я, а надпоручник з неприхованою радістю дивився, як тюремник відчиняє двері з чорно-жовтою табличкою «Regimentsarrest»2, як Швейк зникає за цими дверима і як за хвилину звідти виходить тюремник сам.

- Слава тобі, Господи, - подумав Лукаш уголос, - він уже там.

____________________

2Полкова тюрма (нім.).

У темному просторі буцегарні Мар’янських казарм Швейка сердечно привітав товстий волонтер, який валявся на сіннику.

Він був тут єдиним ув’язненим і нудьгував на самоті вже другий день. На Швейкове питання, за віщо його посадили, відповів: «Та за дурницю». Вночі під портиком на площі він помилково вшкварив по голові одного надпоручника-артилериста. Власне кажучи, навіть не вшкварив, а лише скинув йому з голови кашкета. Трапилося це так: той надпоручник вночі, мабуть, чекав під портиком на якусь повію. Він стояв спиною до волонтера, якому здалося, що це його однокашник, Франтішек Матерна.

- Він теж такий курдупель. Отож, значить, я тихцем підкрався ззаду, скинув йому кашкета з голови і кажу: «Сервус, Франце». А той ідіот почав свистіти патрулям. Ну, і вони мене забрали.

- Можливо, - припускав волонтер, - при тій оказії я й тернув разів зо два по його морді, але, на мою думку, це справи не міняє, бо тут помилка цілком явна. Він і сам визнає, що я сказав: «Сервус, Франце», а його хрестили Антоном. Це зовсім ясно. Мені може пошкодити хіба лише те, що я втік з лазарету, а коли ще вилізе і та історія з «Krankenbuch’ом»1.

____________________

1Книга запису хворих (нім.).

- Бо як тільки я призвався, - оповідав він далі, - я насамперед винайняв у місті кімнату і намагався придбати собі ревматизм. Тричі підряд я надудлився, а потім, коли йшов дощ, ліг за містом у рів і роззувся. Не взяло. Тоді я вночі взимку цілий тиждень по ночах купався в Мальші, але вийшло навпаки. Я так, приятелю, загартувався, що вже міг цілу ніч лежати в снігу на подвір’ї дому, де я жив, а вранці, коли мене люди будили, в мене були такі теплі ноги, немовби я спав у папучах. Бодай би якась ангіна прилипла. Так ні, як заворожило… Навіть цього дурного збура не міг ніде підчепити. Щодня ходив до «Порт-Артура», деякі приятелі вже дістали запалення мудів2, різали їм бубони, тільки я був якийсь імунний. Просто не таланило, та й годі. Аж одного разу я познайомився «Під трояндою» з одним інвалідом з Глибокої. Той мені сказав, аби я прийшов до нього в неділю, і обіцяв, що вже на другий день ноги в мене будуть, як відра.