Слава ЗСУ!

____________________

1 Боже, покарай Англію! (нім.).

- Ще нам тільки цього бракувало, - надзвичайно мудро сказав капрал. - І без цього вже по саме нікуди маємо тих воєнних винаходів. Ось взяти б, наприклад, маски для затруювання газами. Натягнеш собі таке на голову, і ти вже отруєний, як нам пояснювали в старшинській школі.

- Вони вам тільки страху напускають, - зауважив Швейк, - жоден солдат нічого не повинен боятися. І коли б хто у бою впав навіть до сортирної ями, то підвівся б, облизався і пішов далі воювати. А щодо отруйних газів, то після свіжого хліба і гороху з шрапнеллю наш бик ще з казарми звик. Але тепер, кажуть, росіяни винайшли щось проти старшин.

- Це, здається, особливі електричні струми, - доповнив волонтер. - Притягувані целулоїдними зірками на комірі старшини, вони викликатимуть вибух. Одним словом, як-то кажуть, від біди не втекти.

Капрал, хоч до служби в армії і крутився біля волів, все ж таки під кінець второпав, що з нього глузують, і перейшов від них на чоло конвою.

Вони вже наближалися до вокзалу, де будейовичани прощалися зі своїм полком. Прощання не мало офіційного характеру, але площа перед вокзалом була заповнена громадянами, які чекали на військо.

Цікавість і увага Швейка зосередилися на шпалерах громадян. І як це звичайно буває, зразкові вояки лишилися позаду, а наперед вийшли ті, що були під багнетами. Зразкових вояків пізніше мали, як оселедців, напхати до телятників, а Швейка з волонтером везти у спеціальному арештантському вагоні, який завжди чіпляли до військових поїздів зразу ж за штабними вагонами. Причому в такому арештантському вагоні було місця - хоч конем грай.

Швейк не міг утриматися, аби не вигукнути в бік шпалер «Nazdar»2 і не замахати кашкетом. Це так суґестивно подіяло, що юрба повторила привітання, і «наздар» летіло далі, «наздар» гриміло перед вокзалом. Там далеко попереду люди почали говорити: «Вже йдуть».

____________________

2 Хай живе (чеськ.).

Капрал з конвою розгубився і заверещав на Швейка, аби той заткнув собі пельку, але оклики ширилися, як лавина. Жандарми відпихали шпалери, звільняючи дорогу конвоєві, але юрба кричала «наздар» та вимахувала шапками й капелюхами.

Це була ґрандіозна маніфестація. З вікон готелю навпроти вокзалу якісь дами махали хустинками і кричали: «Хайль». До «наздар» приєднувалося «хайль», а якогось ентузіаста, який використав нагоду і вигукнув: «Nieder mit den Serben»1, збили у штучно викликаній штовханині з ніг і трохи потоптали.

____________________

1 Геть сербів! (нім.).

Як електрична іскра, неслося далі: «Вже йдуть». І вони йшли. Швейк під багнетами приязно махав рукою до юрби, а волонтер поважно козиряв.

Так ввійшли у вокзал, і коли прямували до призначеного військового поїзда, оркестр стрілецького полку, диригента якого спантеличила несподівана маніфестація, мало не заграв: «Боже, будь нам покровитель». Та, на щастя, в останню хвилину з’явився в чорному котелку старший фельдкурат сьомої кавалерійської дивізії, отець Лаціна, і почав наводити порядок.

Його історія була дуже проста. Він, цей пострах всіх офіцерських їдалень, кендюх, ненажера, щойно вчора приїхав до Будейовіц і нібито випадково взяв участь у невеличкому банкеті офіцерів від’їжджаючого полку, їв, пив за десятьох і трохи напідпитку бігав до офіцерської кухні виманювати в кухарів якісь рештки. Ковтав миски підлив і кнедлів, рвав, як хижак, зубами м’ясо, а під кінець добрався в кухні до рому, нажлуктився, як свиня браги, аж почав ригати, а потім знову повернувся на прощальну вечірку, пив і пив, аж чуприна курилася. В цьому він мав багатий досвід, в сьомій кавалерійській дивізії офіцери завжди доплачували за нього. Вранці вбив собі в голову, начебто він зобов’язаний наводити порядок при від’їзді перших полкових ешелонів, і тому вештався вздовж шпалерів і поводився на вокзалі так, що офіцери, які керували відправкою полку, замкнулися від нього у канцелярії начальника станції.

Тому він і з’явився знову перед вокзалом саме вчасно, щоб затримати паличку диригента, готового вже диригувати «Боже, будь нам покровитель».

- Halt!1 - вигукнув. - Ще ні, я сам подам знак! Поки що спочиньте, а я скоро прийду.

Пішов на вокзал і, пустившись за конвоєм, затримав і його своїм криком «гальт!»

- Куди? - суворо спитав капрала, який не знав, що робити в новій ситуації.

Замість нього добродушно відповів Швейк:

- Нас везуть до Брука. Якщо хочете, пане оберфельдкурате, можете їхати з нами.

- Таки поїду, - заявив отець Лаціна і, звертаючись до конвою, додав: - Хто каже, що я не можу їхати? Vorwarts!Marsch!2