Слава ЗСУ!

Правду кажучи, капрал зрозумів лише те, що він помиляється, тому знову відвернувся до вікна і похмуро споглядав, як утікає дорога. Конвоїри ошелешено дивилися один на одного.

Найбільшу зацікавленість викликало оповідання у Швейка.

- На світі нічого не приховаєш. Так чи інакше, як ми тут чули, шило вилізе з мішка. Навіть те, що дурна сойка не є горішником. Це насправді дуже цікаво, коли хтось ловиться на таку приманку. Придумувати нових тварин, ніде правди діти, справа важка, але показувати видуману тварину, що не кажіть, куди важче. Колись багато років тому жив у Празі якийсь Местек. Він відкрив русалку і показував її на Тавлічковій вулиці на Виноградах, за ширмою. У ширмі був отвір, і кожен міг побачити у півтемряві звичайнісіньку канапу, на якій вилежувалася одна баба з Жижкова. Ноги в неї були завинені зеленим газом, і це мало являти хвостяку. Волосся було пофарбоване у зелене, руки в рукавичках, а до них причеплені плавці з картону, також зелені, на хребті прикріплене мотузком якесь стерно. Молодь до шістнадцяти років туди не пускали, а всі, кому минуло шістнадцять і хто мав гроші заплатити за вхід, не могли нахвалитися, яка у цієї морської панни велика задниця з написом «До побачення!» Щодо грудей, то тут справа була гірша, вони моталися до пупа, як у старої шльондри. О сьомій годині вечора пан Местек замикав панораму і казав: «Русалко, можете йти додому». Вона переодягалась, і о десятій вечора її вже можна було побачити на Таборській вулиці. Вона там прогулювалася і при зустрічі з чоловіками інтимно говорила: «Красунчику, ходімо зі мною на тії фіґлі-міґлі». Але у русалки не було жовтої книжечки, і під час поліцейської облави пан Драшлер замкнув її разом з іншими подібними мишами. Ось так Местеків прибуток відтоді урвався.

Старший фельдкурат раптом звалився з лавки, але не прокинувся і спокійнісінько спав собі долі, на підлозі, ніби шовком шив. Капрал зніяковіло дивився на нього, потім у загальній тиші без будь-чиєї допомоги підняв і поклав його на лавку. Було видно, що капрал втратив усякий авторитет.

Коли він слабким безнадійним голосом сказав:

- А ви що, не можете мені допомогти? - всі конвоїри подивилися на нього як привиди і жоден з них і пальцем не ворухнув.

- Ви б його залишили, хай би хропів там, де лежав, - зауважив Швейк. - Я зі своїм фельдкуратом інакше не поводився. Раз я його залишив спати в убиральні, іншим разом він у мене виспався на шафі, раз в чужому домі, у ночвах, і бозна де він тільки не задавав хропака.

Капрал раптово відчув приплив рішучості. Бажаючи показати, хто тут, власне, пан, він гримнув на Швейка:

- Замкніть пельку і не базікайте! Всякий денщик буде мені тут своїм дурним язиком плескати. Ви блощиця.

- Так, безумовно, а ви, пане капрале, бог, - відповів Швейк зі спокоєм філософа, який хоче в усьому світі створити земний мир і пускається при тому у гарячі дебати. - Ви скорботна богородиця.

- Господи Боже, - вигукнув волонтер, здіймаючи вгору руки, - наповни наші серця любов’ю до всіх капралів, аби ми на них не дивилися з огидою. Благослови наш конгрес у цій пересувній буцегарні на рейках.

Капрал почервонів, немов рак, і рвонувся з місця:

- Я забороняю вам робити будь-які зауваження. Ви, нещасний волонтяко.

- Це ж зовсім не ваша провина, - заспокійливим тоном сказав волонтер. - Багатьом родам і видам природа відмовила в інтелекті. Вам доводилось, мабуть, чути про людську дурість? Чи не краще було б, якби ви народилися ссавцем іншого виду і не носили цього ідіотського імені «людина» і назви «капрал»? Ви дуже помиляєтеся, коли, взявшися під боки, гадаєте, що ви великий пан і найдостойніша в світі істота. А ось відпорють вам зірки, і ви - нуль, один з тих нулів, яких абсолютно байдуже вистрілюють тепер по всіх окопах і фронтах. А коли вам причеплять на комір ще одну цяцьку і зроблять з вас тварину з назвою юшкоїд, то і тоді ви не спіймаєте Бога за бороду. Ваш кругозір ще більше звузиться, і коли десь на бойовищі ви зложите свої культурно недорозвинені кістки, то в цілісінькій Європі по вас ніхто не заплаче.

- А я доб’юся того, що вас ще посадять, - розпачливо вереснув капрал.

Волонтер усміхнувся:

- Вам би хотілося мене замкнути, мабуть, тому, що я вас образив? У такому разі ви б набрехали, бо при вашому обмеженому духовному багатстві ви взагалі неспроможні збагнути, в чому саме полягає образа. Крім того, б’юсь об заклад на що хочете, ви взагалі нічого не запам’ятали з нашої розмови. Коли б я вам сказав, що ви ембріон, то ви про це забудете навіть не тільки не доїхавши до найближчої станції, а раніше ніж повз нас промайне перший телеграфний стовп. Ви заниділий мозговий звій. Взагалі не можу уявити, щоб ви спромоглися де-небудь логічно викласти все, що ви тут від мене почули. Крім того, ви можете запитати усіх присутніх тут, чи в моїх словах був хоч найменший натяк на ваш світогляд і чи я вас чим-небудь образив.