Слава ЗСУ!

- А ви, - звернувся він до Швейка, - підіть до офіцерської кухні, візьміть ринки і принесіть мені обід. Скажете, для пана старшого фельдкурата Лаціни. Але дивіться, щоб вам дали подвійну порцію. Коли будуть кнедлі, то не беріть з окрайчика, це невигідно. Іще принесіть мені з кухні пляшку вина та не забудьте взяти з собою казанок, хай наллють до нього рому.

Отець Лаціна почав нишпорити по кишенях.

- Слухайте, - сказав він капралові, - не маю дрібних, позичте мені золотого. Так ось вам! Як прізвище? Швейк? Тут маєте, Швейку, золотого за дорогу. Пане капрале, позичте мені ще золотого. Бачите, Швейку, цього другого золотого дістанете, коли все влаштуєте як слід. А потім хай вам дадуть ще цигарки і сигари для мене. І якщо даватимуть шоколад, то захаралайте для мене подвійну порцію, а якщо консерви, то простежте, щоб вам дали копчений язик або гусячу печінку. Можливо, видаватимуть і ементальський сир, то подбайте, аби вам не попався скраю, а якщо дадуть угорську ковбасу, то теж ні в якому разі не кінчик, а гарну, з середини, щоб була соковита.

Старший фельдкурат простягнувся на лавці і за хвилину заснув, як колода.

- Сподіваюсь, - сказав капралові волонтер, натякаючи на могутнє хропіння отця духовного, - ви, напевно, цілком вдоволені з нашого знайдунчика. Що не кажіть, такий у світі не загубиться.

- Він вже, як то кажуть, - відізвався Швейк, - відлучений, пане капрале, вже смокче з пляшечки.

Капрал хвилину боровся з собою і врешті, втративши будь яке догоджання, сказав твердо:

- Він би і з руки їв.

- Фельдкурат дуже нагадує мені з тими дрібними, яких не має, - докинув Швейк, - одного муляра з Дейвіц на прізвище Млічко. Той теж так довго не мав дрібних, аж поки не вліз у болото по саму шию, і його замкнули за ошуканство. Великі пропив, а дрібних не мав.

- В сімдесят п’ятому полку, - відізвався один конвоїр, - перед війною якийсь капітан пропустив крізь горло цілу полкову касу і мусив навіть розпрощатися з воєнною службою. Та зараз він знову капітан. Один фельдфебель, який вкрав понад двадцять сувоїв казенного сукна на петлиці, тепер вже став штабс-фельдфебелем. А ось недавно одного піхотинця застрелили в Сербії за те, що з’їв нараз коробку своїх консервів, а не розділив її на три дні.

- Це тут ні про шив ні про лато, - заявив капрал, - але що правда, то правда - позичати у бідного капрала два золотих на чайові…

- Ось вам ваш золотий, візьміть, - сказав Швейк. - Я не збираюся багатіти за ваш рахунок. А коли він мені дасть ще й того другого золотого, то я вам і його поверну, не плачте! Вас повинно тішити, коли якийсь військовий начальник позичає у вас гроші на видатки. Ви великий себелюб! Тут йдеться тільки про нещасні два золотих, але я хотів би бачити вашу міну, якби вам треба було пожертвувати своїм життям за військового начальника. Уявіть собі, він лежить десь поранений на ворожій лінії, а ви повинні його врятувати і винести на своїх руках з вогню, а тамті стріляють по вас шрапнеллю і чим попало.

- Ви б вже, напевно, наклали повнісінькі підштанки, - захищався капрал. - Люлько ви нещасна!

- В бою не один накладе собі в штани, - обізвався хтось з конвоїрів. - Недавно один поранений камарад розповідав нам у Будейовіцах, що, коли вони йшли в атаку, він тричі підряд напустив у штани. Вперше, коли лізли з окопів на відкрите місце перед дротяними перешкодами, потім коли почали перетинати дроти, а втретє - коли за ними гналися росіяни з багнетами і кричали «ура». Тоді вони почали знову тікати до окопів, а з їхнього цепу не було жодного, хто б не напустив у штани. А один убитий лежав зверху на бруствері ногами вниз; під час наступу йому шрапнеллю відірвало півголови - немов ножем зрізало. Так той в останню хвилину так наробив, що з його штанів разом з кров’ю текло через камаші до окопів, прямісінько на його власну половину черепа із мозком, що лежала якраз під ним. Людина навіть не знає, де й що з нею може трапитись.

- А іноді, - сказав Швейк, - людині в бою зробиться недобре, щось їй спротивиться. Один хворий з-під Перемишля, який вже був видужав, розповідав у Празі на Погожельці в «Панорамі», як там десь біля фортеці дійшло до штикової атаки. Навпроти нього з’явився якийсь росіянин, хлопець - як гора. Перся на нього з багнетом, а з носа йому висіла крапля. Бідолаха як глянув на оту соплю, йому одразу ж зробилося так погано, що мусив піти на перев’язочний пункт. Там встановили, ніби він хворий на холеру, і відіслали до холерного барака у Пешті, де він таки насправді заразився холерою.

- Це був звичайний піхотинець чи капрал? - спитав волонтер.