Слава ЗСУ!

Кімнати Лукаша і Венцеля були в одному коридорі.

Денщик майора Венцеля Мікулашек, невеличкий на зріст рябуватий солдатик, сидів на столі, колисав дідька ногами і лаявся:

- Дивуюся цьому моєму старому паскудникові - не йде і не йде додому. Хотів би я знати, де ця шельма цілу ніч тиняється? Коли б хоч здогадався залишити мені ключ від кімнати, я б собі ліг і сміявся з нього - там у нас вина, хоч греблю гати.

- Він, кажуть, краде, - кинув Швейк, розвалившись на ліжку і димлячи цигаркою свого надпоручника, бо той заборонив йому пихкати люлькою в кімнаті. - Ти, певне, знаєш добре, звідки у вас вино взялося?

- Куди мені накаже, туди я і йду, - тоненьким голоском проказав Мікулашек. - Напише мені вимогу на продукти для лазарету, а я несу їх, звичайно, додому.

- А коли б він тобі наказав, - спитав Швейк, - пограбувати полкову касу, то ти б і це зробив? Ти хоробрий, як за плотом, а насправді тремтиш перед ним, як осика.

Мікулашек закліпав очицями:

- Тут я б ще подумав.

- А тобі й думати нема чого, жовтодзьобий сцикуне, - розкричався на нього Швейк, але раптом замовк.

Відчинилися двері, і ввійшов надпоручник Лукаш. Він, як це зразу було видно, був у дуже доброму настрої, бо надягнув кашкета задом наперед.

Мікулашек так злякався, що навіть не зіскочив зі стола і, сидячи, козирнув, забувши при цьому, що не має на голові кашкета.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, все в порядку, - відрапортував струнко, по-військовому, згідно з усіма приписами Швейк, причому з рота в нього стирчала цигарка.

Однак надпоручник Лукаш і оком не повів у той бік, а попрямував до Мікулашека. Той прикипів до стола і з вибалушеними очима стежив за кожним рухом надпоручника, і далі віддаючи йому честь.

Надпоручник Лукаш підійшов до нього не дуже певним кроком і відрекомендувався:

- Надпоручник Лукаш. А ви хто такий?

Мікулашек мовчав, немов йому заціпило, а Лукаш підсунув своє крісло, сів перед Мікулашеком і, дивлячись на нього, сказав:

- ІІІвейку, принесіть мені з валізи службовий револьвер.

Поки Швейк копирсався у валізі, Мікулашек мовчав і тільки перелякано дивився на надпоручника. Хоч він у цю хвилину і усвідомлював, що сидить на столі, але його охопив ще більший розпач, бо він своїми ногами дотикався колін сидячого надпоручника.

- Гей ви, чоловіче, як вас звуть? - вигукнув угору до Мікулашека надпоручник.

Але той як води в рот набрав. Як пізніше розповідав, він при несподіваному приході надпоручника дістав якийсь рід паралічу. Хотів зіскочити - і не міг, хотів відповісти - не міг, хотів перестати козиряти, але й цього не зміг.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, - відізвався Швейк, - револьвер не наладований.

- Так наладуйте, Швейку.

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, в нас нема набоїв, та й кулею буде дуже важко збити його зі столу. Дозволю собі зауважити, пане оберлейтенанте, це Мікулашек, денщик пана майора Венцеля. Він завжди втрачає мову, коли бачить когось із панів офіцерів. Він взагалі соромиться говорити, одним словом, це таке, як я кажу, жовтодзьобе, заморене посюсяло. Пан майор Венцель наказує йому стояти в коридорі, коли йде кудись до міста, а воно, дитинча, як біда нещасна, бродить від денщика до денщика по всьому бараку. Бодай би хоч мало причину злякатися, адже воно, власне, нічого поганого не зробило.

Швейк сплюнув, в його голосі і в тому, як він говорив про Мікулашека в середньому роді, відчувалася повна погорда до боягузтва денщика майора Венцеля і до його невійськової поведінки.

- Дозвольте, - продовжував Швейк, - я його понюхаю.

Швейк стягнув зі стола Мікулашека, який далі пришелепувато дивився на надпоручника, поставив його на землю і обнюхав його штани.

- Ще ні, - заявив, - але вже почалося. Може, його викинути?

- Викиньте його, Швейку.

Швейк випровадив тремтячого Мікулашека в коридор, замкнув за собою двері і сказав йому:

- Щоб ти знав, ідіоте, я тобі врятував життя. Коли повернеться пан майор Венцель, щоб я тебе бачив з пляшкою вина у мене. Без жартів. Нишком поцупиш - і квит. Я ж тебе справді вирвав з обіймів смерті. Коли мій оберлейтенант п’яний - біда. Тільки я один вмію його укоськати і ніхто інший.

- Я… Я…

- Пердо ти, - погордливо кинув йому Швейк, - сиди на порозі і чекай, аж поки прийде твій майор Венцель.

- Це дуже гарно з вашого боку, - привітав Швейка надпоручник Лукаш, - що ви, нарешті, повернулися. Я хочу з вами поговорити. Не виструнчуйтеся так по-дурнуватому переді мною. Сядьте, Швейку, і залиште для себе це ваше «згідно з наказом». Заткніть пельку і уважно слухайте.