Слава ЗСУ!

- Швейку, не бавтеся… Ванєк ще не повернувся?

- Не повернувся, пане оберлейтенанте.

- Не горлайте так у телефон. Не знаєте, де б міг бути той проклятий Ванєк?

- Не знаю, пане оберлейтенанте, де б міг бути той проклятий Ванєк.

- Був у полковій канцелярії, та кудись пішов. Думаю, він, мабуть, у кантині*. Отже, ви, Швейку, ідіть за ним і скажіть, хай зараз же йде на склад. Цю ж мить відшукайте капрала Блажека і скажіть, аби негайно відв’язав цього Балоуна. А Балоуна пошліть до мене. Повісьте трубку.

Швейк і справді не гаяв часу. Знайшовши капрала Блажека, передав йому наказ надпоручника відв’язати Балоуна. Капрал Блажек забурчав:

- Хвости підгортають, бо вже вода у чоботи затікає.

Швейк пішов подивитися, як будуть відв’язувати Балоуна, потім провів його, адже це було по дорозі до військового буфету, де він сподівався знайти фельдфебеля Ванєка.

Балоун дивився на Швейка, як на свого рятівника, і обіцяв ділитися з ним кожною посилкою, яку тільки дістане з дому.

- У нас тепер будуть колоти свиню, - меланхолійно говорив Балоун. - Ти як любиш шпиговану ковбасу, з кров’ю чи без крові? Тільки скажи - все дістанеш! Я сьогодні ввечері напишу додому. Моя свиня дотягає, певно, 150 кіля. Голова у неї, як у бульдога, такі свині найкращі - це тобі не заморенці - дуже добра порода, вона себе не осоромить, сала матиме не менш як на вісім пальців. Коли я був удома, то завжди сам робив ліверні ковбаси і так напихався фаршем, що мало не лускав. Минулорічна свиня важила 160 кіля.

- Оце, бра’, була свиня, - екзальтовано сказав він, міцно стискаючи Швейкову руку, коли вони розходилися. - Я її вирощував лише на самій картоплі, аж сам дивувався, як вона гарно жиріє. А шинки я маринував у розсолі. Хочеш вір, хочеш не вір, а коли б тобі подали кусень такої печені з маринаду та ще з картопляними кнедлями, посипаними шкварками, та ще й з капустою, ти б і язика проковтнув. А пиво! Та й п’ється ж воно після цього, трясця його матері. І подумати: все це у нас війна відібрала.

Бородатий Балоун важко зітхнув і пустився до полкової канцелярії, а Швейк націлився по алеї старих лип до військового буфету.

Фельдфебель Ванєк тим часом сидів у буфеті і оповідав якомусь знайомому штабному фельдфебелю, скільки можна було перед війною заробити на емалевих і цементних фарбах.

Штабний фельдфебель уже набрався, як свиня. Перед полуднем з-під Пардубець приїхав один поміщик, у якого в таборі був син. Він сунув йому порядного хабара і аж до полудня частував десь внизу в місті.

Тепер фельдфебель сидів у розпачі від того, що йому вже нічого не смакує, і зовсім не знав, що говорить. На розмову про емалеві фарби абсолютно не реагував.

Потанув у своїх власних уявленнях і чомусь белькотав, що повинен би бути приміський поїзд з Тршебоні до Пельгржимова і назад.

Коли Швейк увійшов, Ванєк даремно намагався розтлумачити в цифрах штабному фельдфебелеві, скільки можна було заробити на одному кілограмі цементної фарби для будівель, на що штабний фельдфебель відповів без ладу і складу:

- Повертаючись, вмер, залишив тільки листи.

Побачивши Швейка, сплутав його, мабуть, з якоюсь несимпатичною йому людиною і почав лаяти Швейка, він, мовляв, черевомовець.

Швейк підійшов до Ванєка. Той теж був добре під мухою, але дуже приємний і милий.

- Пане фельдфебелю, - доповів йому Швейк, - вам треба піти зараз на склад, там уже чекає взводний Фукс з десятьма солдатами - одержите консерви. І негайно, ляуфшріт1. Пан оберлейтенант телефонував уже двічі.

____________________

1 Бігом, марш (нім.).

Ванєк вибухнув сміхом.

- Та що я з глузду з’їхав, мій миленький. Та я сам себе мусив вилаяти, мій янголе. На все досить часу, не горить, золотенька дитино. Коли пан оберлейтенант вирядить стільки маршових рот, як я, от тоді він зможе про щось говорити і не буде нікого даремно турбувати своїм «ляуфшріт». Таж я вже дістав у полковій канцелярії наказ, що їдемо завтра, аби всі збиралися і йшли зараз одержувати зі складу все потрібне на дорогу. А що я зробив? Пішов спокійненько сюди на чверточку винця. Сидиться мені тут дуже гарно, і плювати мені на все з високого дерева. Консерви залишаться консервами, платня платнею. Я знаю краще склад, ніж пан оберлейтенант, і мені відомо, про що на таких нарадах панів офіцерів у пана полковника говориться. То наш пан полковник уявляє собі тільки в своїй фантазії, що на складі є якісь консерви про запас. Їх не було ніколи і на козячий дрист, а склад нашого полку діставав їх в міру потреби в бригаді або позичав у зустрічних полках. Тільки одному бенешевському полкові ми винні понад 300 коробок консервів. Хи-хи! Хай собі говорять на нарадах, що їм заманеться. Дивіться, які скорі! Таж їм комірник - якщо туди прийдуть - сам скаже, чи вони втратили розум, адже жодна маршова ще не дістала на дорогу консервів. Чи не правда, стара барабо? - звернувся він до штабного фельдфебеля. Але той або засипав, або на нього найшов приступ білої гарячки, бо відповів: