Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
- Так ви і є той Швейк? Як ви сюди потрапили?
- Зовсім звичайнісінько, - відповів Швейк, - я прийшов сюди в супроводі одного пана поліцая, бо не хотів погодитися з тим, аби мене викидали з божевільні без обіду, так, ніби я їм якась вулична дівка.
- Знаєте що, Швейку, - ласкаво сказав пан комісар, - навіщо нам тут на Сальмовці з вами сваритися? Чи не краще відправити вас до управління поліції?
- Ви, пане комісаре, - вдоволено промовив Швейк, - є, так би мовити, паном положення. А пройтися ввечері до управління поліції - це буде невеличка, але дуже приємна прогулянка.
- Дуже радий, що наші думки збіглися, - весело зазначив комісар поліції. - Це найкраще, коли люди можуть домовитись! Чи не так, Швейку?
- Я також дуже люблю з кожним порадитися, - відповів Швейк. - Я, вірте мені, пане комісаре, ніколи вашої доброти не забуду.
Чемно вклонившись, Швейк зійшов з поліцаєм униз до вартівні, і за чверть години його вже можна було бачити на розі Єчної вулиці і Карлової площі в супроводі іншого поліцая. Той ніс під пахвою товсту книгу з німецьким написом «Arrestantenbuch»1.
____________________
1Книга арештантів (нім).
На розі Спаленої вулиці Швейк і його конвоїр зустрілися з натовпом людей, які юрмилися біля вивішеного оголошення. - Це маніфест найяснішого монарха про оголошення війни, - сказав Швейкові поліцай.
- Я це передбачав, - сказав Швейк, - а в божевільні про це нічого ще не знають, хоч їм, власне, це повинно бути відомим з перших уст.
- Що ви цим хочете сказати? - спитав поліцай.
- Адже ж там сидить багато панів офіцерів, - пояснив Швейк. Коли вони підійшли до іншої юрби, що тиснулася перед маніфестом, Швейк вигукнув:
- Хай живе імператор Франц Йосиф Перший! Ми цю війну виграємо!
Хтось із захопленої юрби насадив йому капелюх аж на вуха, і в такому вигляді, в супроводі натовпу, бравий вояка Швейк увійшов знову у ворота управління поліції.
- Цю війну, панове, ми безперечно виграємо, ще раз кажу вам, - промовив Швейк і з тими словами розпрощався з юрбою, яка його супроводила.
Десь із далеких нетрів історії летіла до Європи правда, що завтрашній день зруйнує навіть плани сьогоднішнього дня.
Розірвавши зачароване коло, Швейк знову опинився вдома
В стінах управління поліції панував дух чужого авторитету.
Він встановлював, наскільки громадяни захоплені війною. За винятком декількох людей, які не заперечували, що вони сини народу, приреченого пролити кров до останньої краплі за зовсім чужі для нього інтереси, управління поліції являло собою чудову колекцію бюрократичних хижаків. Вони вважали, що лише тюрми і шибениці спроможні оборонити існування хитромудрих параграфів. При цьому хижаки-бюрократи поводилися зі своїми жертвами із злобною чемністю, зважуючи заздалегідь кожне своє слово.
- Мені дуже прикро, - сказав один із тих хижаків чорно-жовтої породи*, коли до нього привели Швейка, - що ви знову попали в наші руки. Ми думали, ви виправитеся, але, на жаль, помилилися.
Швейк мовчки притакнув головою з таким невинним виглядом, що чорно-жовтий хижак допитливо поглянув на нього і з притиском сказав:
- Не дивіться так по-ідіотськи.
Однак він зараз же перейшов на ласкавіший тон:
- Нам, безперечно, дуже прикро тримати вас у тюрмі, і можу вас запевнити, що, на мій погляд, ваша провина не така-то вже й велика, бо нема сумніву, що, при ваших невеликих розумових здібностях, вас на це підмовили.
Скажіть мені, пане Швейку, хто, власне, наштовхує вас на такі безглузді витівки?
Швейк кашлянув і відізвався:
- Даруйте, пане комісаре, але про жодні безглузді витівки я нічогісінько не знаю.
- А чи ж це, пане Швейку, не безглуздя, - прозвучав удавано батьківський тон, - якщо ви, згідно з рапортом поліцая, який вас сюди привів, викликали збіговисько народу перед розклеєним на розі маніфестом про війну і підбурювали народ вигуками: «Хай живе цісар Франц Йосиф Перший! Цю війну ми виграємо!»
- Я не міг байдуже на це дивитися, - заявив Швейк, вперши свої добрі очі в обличчя інквізитора. - Та піді мною аж жижки затремтіли, коли я побачив, як всі читають цей маніфест про війну, а радості мов шилом юшки вхопили. Ні вигуків «хай живе», пане раднику, ні «ура», - мовчать, немов задниця у гостях. Буцімто і не до них пили. Та невже ж старий вояка дев’яносто першого полку міг спокійно на таке дивитися? То я й вигукнув так, як ви кажете. І ви на моєму місці, я певен, зробили б те ж саме. Якщо війна, то її треба виграти, і треба конче кричати: «Хай живе наясніший цісар!»
