Слава ЗСУ!

- Цього типа, - сказав старший штабний лікар, показуючи на Швейка, - відведіть вниз до канцелярії і почекайте на нашу реляцію і рапорт. В гарнізонній тюрмі йому це патякання виб’ють з голови. Хлоп здоровий, як бик, а симулює, і до того ще патякає і глузує зі свого начальства. Він думає, що ми тут для забави, а військова служба - це жарти і смішки. Там в гарнізоні вам, Швейку, покажуть, що військова служба це не собаче весілля.

Швейк пішов з фельдфебелем до канцелярії і дорогою через подвір’я курникав під ніс:

Я було вже змалку думав, Що війна - це жарт, Повоюю зо два тижні Й повернусь назад.

В той час, як в канцелярії черговий офіцер горлав на Швейка, що таких типчиків, як він, Швейк, треба розстрілювати, вгорі в лазаретних палатах комісія мордувала симулянтів. Із сімдесяти пацієнтів врятувалися тільки двоє. Один був без ноги: відірвало гранатою, а другий мав справжню костоїду. Лише ці не почули слівця «tauglich», а решта, в тому числі і троє вмираючих сухотників, були визнані придатними до військової служби.

Старший штабний лікар не відмовив собі при цьому в нагоді і виголосив промову. Його промова перепліталась із найрізноманітнішими лайками, але щодо змісту - була дуже коротка.

Всі вони - худоба і лайно, але коли відважно воюватимуть за найяснішого монарха, вони знову зможуть повернутися до людського суспільства, і тоді після війни їм навіть простять їхню спробу симулювати і відкрутитися від фронту. А втім, щодо нього, лікаря, то він у це не вірить, бо певний - всіх їх чекає мотузка.

Якийсь молоденький військовий лікар з чистою і не зіпсованою поки що душею попросив у старшого штабного лікаря дозволу виголосити промову. Його промова відрізнялася від промови начальника оптимізмом і наївністю. Говорив він по-німецьки.

Цей молодик довго розводився про те, що кожний, хто покине лазарет, аби повернутися до своїх полків на фронт, мусить бути переможцем і лицарем. Він переконаний, усі видужалі вправно володітимуть доблесною зброєю на полі бою і будуть чесними в усіх справах як воєнних, так і приватних.

Вони будуть непереможними воїнами і завжди пам’ятатимуть про славу Радецького та принца Євгена Савойського.* Своєю кров’ю вони, мовляв, удобрять поле слави монархії і переможно докінчать завдання, поставлене перед ними історією. Сміло, відважно, нехтуючи своїм життям, кинуться вони вперед під пошарпаними прапорами своїх полків до нової слави і нових перемог.

Потім у коридорі головний штабний лікар сказав цій наївній людині:

- Колеґо, можу вас запевнити, все це дарма. З цих негідників ані Радецький, ані той ваш принц Євген Савойський не виховали б солдатів. Звертайтеся до них по-янгольськи чи по-бісівськи - один дідько. То є банда.

Швейк у гарнізонній тюрмі

Останнім захистком людей, що не хотіли йти на війну, була гарнізонна тюрма. Я знав одного позаштатного вчителя, якому, на його погляд, звання математика не дозволяло стріляти з гармат, і тому він поцупив в одного поручника годинник, аби тільки дістатися до гарнізонної тюрми. Зробив це цілком свідомо. Війна йому не імпонувала і не вабила його. Стріляти у ворога і вбивати шрапнеллю та гранатами по той бік фронту таких самих нещасних позаштатних вчителів математики - він вважав ідіотизмом.

- Не хочу, щоб мене ненавиділи за насильство, - сказав цей учитель сам собі і преспокійно вкрав годинника. Насамперед лікарі обслідували його психічний стан, але коли він заявив, що таким чином хотів розбагатіти, його відправили в гарнізонну тюрму.

Таких людей було багато. Вони сиділи в гарнізоні за крадіжку або шахрайство - ідеалісти і неідеалісти. Люди, які вважали військову службу джерелом особистих прибутків, різні там військові бухгалтери, тилові і фронтові старшини, що чинили всілякі ошуканства з харчуванням і з солдатською платнею, а крім них, дрібні злодії, в тисячу разів чесніші за тих харцизників, які їх сюди засадили. Тут же в гарнізонній тюрмі сиділи і солдати за різні провини чисто військового характеру: за порушення дисципліни, за спробу підняти заколот, за дезертирство. Окремо слід назвати політичних в’язнів. З них 80 відсотків було зовсім невинних, а з цих знову таки 99 відсотків - засуджували.

Апарат військових слідчих був неперевершений. Такий судовий апарат має кожна держава, що опинилася перед загальним політичним, господарським і моральним занепадом.

Ореол колишньої сили і слави оберігався судами, поліцією, жандармерією і бандою продажних донощиків. У кожній військовій частині Австрія мала своїх шпиків.