Слава ЗСУ!

Швейка прийняв від фельдфебеля Ржепи староста - неголений паруб’яга в розхристаній сорочці. Записав його прізвище на клаптику паперу, прибитому на стіні, і сказав:

- Завтра у нас буде театр. Нас поведуть у каплицю на проповідь. Ми стоятимемо в підштанках якраз під амвоном. Ото буде сміху!

Як і у всіх тюрмах та в’язницях, в гарнізонній тюрмі була каплиця - улюблене місце розваги в’язнів. Штука була не в тому, щоб усі ці примусові відвідини тюремної каплиці зближували відвідувачів з Господом Богом, або в’язні набували нових відомостей про мораль. Про такі дурниці не могло бути й мови.

Просто богослужіння і проповіді розганяли тюремну нудьгу. Тут йшлося не про те, чи ставали вони ближчими до Бога, чи ні, а просто тішила надія знайти по дорозі - в коридорах або у дворі - кинутий недопалок цигарки або сигари. Невеличкий недопалок, який безнадійно валявся в плювальниці або десь на землі в пилюці, відсував Бога далеко на задній план. Цей невеличкий смердючий предмет здобував перемогу над Богом і спасінням душі.

А вже сама проповідь - що то була за комедія, що за сміхота! Та правди ніде діти - фельдкурат* Отто Кац був усе ж таки дуже милою людиною. Його надзвичайно цікаві проповіді чарували, розсіювали тюремну нудьгу. Він умів так гарно розводити теревені про нескінченне милосердя Боже та морально підтримувати занепалих і нечестивих в’язнів, вмів так віртуозно лаятися з амвона і, стоячи біля вівтаря, чудово заводити своє «Ite missa est»1.

____________________

1Ідіть з миром, відправу закінчено (лат.).

Богослужіння він відправляв ориґінальним способом, перемішуючи весь порядок відправи, а коли бував дуже п’яний, - вигадував зовсім нові молитви і нову відправу, та й весь обряд - щось таке, чого ще дотепер ніхто не чув і не бачив.

А вже і цирку не треба, коли фельдкурат, бува, посковзнеться і гепнеться з чашею святих дарів або з требником, вголос обвинувачуючи прислужника з ув’язнених за те, що той, мовляв, йому навмисне підставив ногу, і тут же перед святими дарами засуджує його до карцеру або до «шпанґля»2.

____________________

2Шпанґлэ (нім.) - кара, коли заарештованого підвішували з зав’язаними за спину руками так, що він ледве торкався ногами землі.

Покараний тішиться, адже цей номер входив у програму всієї комедії в тюремній капличці, і він майстерно виконав тут свою відповідальну роль.

Фельдкурат Отто Кац, справжня перлина між військовими священиками, був єврей. В цьому, власне, не було нічого дивного. Архієпископ Кон* також був єврей і до того ж друг Maxapa*. Фельдкурат Отто Кац мав ще строкатіше минуле, ніж славний архієпископ Кон.

Отто Кац вчився в торговельній академії і пішов на рік до війська волонтером. Він так добре знався на вексельному праві і на векселях, що за рік довів торговельну фірму «Кац і К°» до блискучого банкрутства. Старий Кац змушений був виїхати до Північної Америки, скомбінувавши нібито якусь полюбовну угоду із своїми кредиторами і без їхнього відома, і без відома свого спільника, якому довелося виїхати до Аргентини.

Безкорисно наділивши таким способом Північну і Південну Америку фірмою «Кац і К°», молодий Отто Кац опинився в ситуації людини, якій немає звідки чекати спадщини і де прихилити голову. Отже, залишався єдиний вихід - вступити на довічну військову службу.

Однак перед тим волонтер Отто Кац встругнув надзвичайно ориґінальну штуку. Він вихрестився. Навернувся до Христа, щоб той допоміг йому зробити кар’єру. І звернувся до нього з повним довір’ям, розцінюючи цей крок як торговельну оборудку між ним і Божим сином.

Каца урочисто хрестили в Емавзах. Сам отець Альбан занурював його в купіль. Це було надзвичайне видовище.

Присутніми були один побожний майор з полку, де служив Отто Кац, стара діва з пансіону для шляхтянок на Градчанах і якийсь представник консисторії був за кума.

Добре склавши іспит на офіцера, новоявлений християнин Отто Кац залишився в армії. Спочатку йому здавалося, що все піде гладко. Він навіть хотів вступити на штабні курси.

Але одного дня опився і пішов у монахи, змінивши шаблю на чернечу рясу. Він добився аудієнції в архієпископа на Градчанах, після чого потрапив до духовної семінарії. Перед своїм висвяченням налигався до нестями в одному вельми порядному «домику з жіночою обслугою» по вулиці «За Вейводами» і прямо з виру розпусти і гульні почалапав на церемонію. Після висвячення пішов до свого полку заручитися протекцією, а коли його призначили фельдкуратом, купив коня, почав роз’їжджати по Празі, беручи участь в усіх пиятиках з офіцерами свого полку.

В коридорі будинку, де фельдкурат мав квартиру, дуже часто було чути прокльони незадоволених кредиторів. Він водив на квартиру вуличних дівчат або посилав за ними свого денщика. Залюбки грав у «фербля»*. Були певні підозри і здогади, що фельдкурат грає нечесно. Проте хто б узявся довести, що у широкому рукаві його військової ряси схований туз? В офіцерських колах його звали святим отцем.