Слава ЗСУ!

____________________

2Цісарсько-королівський військовий суд (нім.).

Слідчий Берніс мав свій метод на випадок втрати матеріалів проти обвинуваченого, і тому можна було не дивуватися, коли результати такого слідства і допиту в кожному випадку дорівнювали нулю. І тоді слідчий Берніс вважав себе настільки прозірливим, що, коли не мав матеріалу проти обвинуваченого, не знав, у чому його обвинувачують і за що той сидить у гарнізоні, він уважно спостерігав поведінку і фізіономію допитуваного в’язня і на основі цього вигадував причину ув’язнення.

Його прозірливість і знання людей були такі глибокі, що одного цигана, який потрапив із свого полку в гарнізонну тюрму за крадіжку кількох дюжин комплектів білизни (він був підручним комірного на складі), Берніс обвинуватив у політичному злочині, - мовляв, той десь у кнайпі говорив із солдатами про створення самостійної національної держави з земель колишнього королівства Чеського і Словаччини під егідою короля слов’янина.

- У нас є документи, - сказав він нещасному циганові, - і вам не залишається нічого іншого, як тільки признатися, в якій кнайпі ви це говорили, з якого полку були солдати, що вас слухали, і коли це було.

Бідолашний циган видумав і дату, і кнайпу, і з якого полку були його вигадані слухачі, а коли повертався з допиту, просто втік із гарнізонної тюрми.

- Ви не хочете ні в чому признаватися? - спитав слідчий Берніс, бо Швейк мовчав, як пень. - Ви не хочете сказати, за що ви тут опинилися, за що вас посадили? Принаймні, ви могли б сказати це мені, поки я сам цього не сказав. Попереджаю ще раз, признайтеся. Це ж краще для вас, бо полегшить слідство і зменшить кару. Щодо цього, то у нас так само, як і у цивільних.

- Мельдую послушно, - відізвався Швейк добродушним голосом, - що я тут, у гарнізоні, як знайда.

- Що це значить?

- Мельдую послушно, я це можу пояснити простісіньким способом. На нашій вулиці живе вугляр, у нього був зовсім не винний дворічний хлопчик. Одного разу хлопчик пішки забрів з Виноградів аж до Лібня*, сів на тротуарі, там його поліцай і надибав. Він завів хлопчика в комісаріат, де цю дворічну дитину і замкнули. Як бачите, хлопчик був зовсім не винний, а проте його все ж посадили. А якщо б він вмів говорити, а хтось його запитав, за що він сидить, він однаково не міг би відповісти. І зі мною вийшло щось подібне. Я теж така знайдена дитина.

Пронизливий погляд слідчого ковзнув по Швейковій постаті, по обличчю і розбився об них. Усе Швейкове єство променіло такою байдужістю і невинністю, що Берніс почав роздратовано ходити по канцелярії, і хтозна, чим би все це скінчилося для Швейка, коли б слідчий не пообіцяв послати його фельдкуратові. Нарешті, Берніс знову зупинився біля свого столу.

- Слухайте, - сказав він Швейкові, який байдуже роздивлявся навколо. - Тільки ще раз наверніться мені під руку - довго мене не забудете! Відведіть його!

Поки Швейка відводили назад у шістнадцяту, слідчий Берніс викликав до себе штабного наглядача Славіка.

- Аж до остаточного вирішення, - наказав він коротко, - Швейк надсилається в розпорядження пана фельдкурата Каца. Приготувати папери про звільнення і з двома конвойними відвести до пана фельдкурата.

- Чи накажете відвести його в кайданках, пане поручнику?

Слідчий грюкнув кулаком по столу.

- Дурний воле! Я ж вам ясно сказав, приготувати папери про звільнення. І все, що назбиралося за день в душі слідчого: і капітан Лінгарт, і Швейк - вилилось бурхливою рікою на штабного наглядача і закінчилося словами:

- А тепер розумієте, що ви коронований віл?

Так треба було б називати лише королів і цісарів, але навіть і звичайний штабний наглядач - голова некоронована - не був з цього вдоволений. Виходячи від слідчого, він копнув в’язня-підмітайла, який прибирав у коридорі.

Щодо Швейка, то штабний наглядач вирішив, що той ще бодай одну ніч мусить переспати в гарнізоні, хай ще зазнає втіхи.

* * *

Ніч, проведена в гарнізонній тюрмі, завжди викликає приємні спогади. Поруч шістнадцятої був карцер-одиночка, похмура діра, звідки і в цю ніч розлягалося виття замкненого в’язня, що йому фельдфебель Ржепа з наказу штабного наглядача Славіка ламав ребра за якусь дисциплінарну провину.

За якийсь час виття втихло, і в шістнадцятій стало чути тріскання знайдених в білизні вошей, які потрапили під нігті в’язнів.

Над дверима, в заглибленні стіни, стояла гасова лампа з дротяною запобіжною сіткою. Лампа кидала тьмяне світло і чаділа. Запах гасу змішувався з випарами людських немитих тіл і смородом параші. Після кожного користування параша відкривала свою гладінь і вихлюпувала нову хвилю смороду в шістнадцяту.