Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Вони, хоч як намагалися стояти рівно, хиталися, даремно спираючись на свої гвинтівки.
- Ви п’я… п-п’яні! - сказав фельдкурат. - Ви набралися під час служби, і за це я звелю вас п-посадити. Швейку, заберіть у них гвинтівки, відведіть на кухню і стережіть, поки не прийде патруль забрати їх. Я зараз протел-ле-ф-ф-фоную до казарми.
Таким чином, слова Наполеона «На війні ситуація міняється кожної хвилини» знайшли тут своє цілковите підтвердження. Вранці вони вели Швейка під багнетами і боялися, щоб він не втік, потім Швейк вів конвоїрів, а врешті - вже сам їх і стеріг.
Вони не усвідомлювали собі цієї зміни, аж поки, сидячи в кухні, не побачили біля дверей Швейка з гвинтівкою і багнетом.
- Я б чогось випив! - зітхнув маленький оптиміст, тоді як на довганя знову найшов приступ скептицизму і він сказав, що все це підла зрада. Довгань почав голосно обвинувачувати Швейка. Це він, мовляв, наштовхнув їх на таке неподобство. Обіцяв, буцімто завтра його повісять, а тепер з усього видно, що вся та історія зі сповіддю й вішанням - тільки жарти.
Швейк відмовчувався і походжав біля дверей.
- Ну й дурні ж ми, - бідкався довгань.
Швейк, вислухавши всі обвинувачення, наприкінці заявив:
- Тепер ви принаймні бачите, що військова служба вам не мед. Я виконую свій обов’язок. Я так само вклепався в цю історію, як і ви, але, як кажуть, мені усміхнулося щастя.
- Я б таки чогось випив, - розпачливо повторював оптиміст. Довгань підвівся і непевним кроком попрямував до дверей.
- Пусти нас додому, - сказав він Швейкові, - не дурій, колєґо!
- Три кроки від мене! - відповів Швейк. - Я вас мушу стерегти. Ми тепер не знайомі.
В дверях з’явився фельдкурат:
- Я… я ніяк не можу додзвонитися до тих казарм. Ідіть додому і запам’ятайте собі, що на…напиватися при виконанні службових обов’язків - заборонено. Марш звідси!
Треба віддати належне фельдкуратові: у казарми він не дзвонив, бо не мав телефону, а просто говорив у настільну електричну лампу.
II
Вже третій день Швейк служив денщиком у фельдкурата Отто Каца і за цей час бачив його лише один раз. Третього дня з’явився денщик поручника Гельміха і сказав Швейкові, щоб той прийшов до них забрати фельдкурата.
По дорозі денщик розповів Швейкові, нібито фельдкурат посварився з поручником, розбив піаніно і тепер п’яний, як ніч, і не хоче йти додому. Поручник Гельміх, також п’яний, викинув фельдкурата в коридор, і той сидить під дверима на підлозі і куняє.
Прибувши на місце, Швейк струснув фельдкурата за плечі, а коли той замурмотів і розплющив очі, Швейк козирнув і сказав:
- Мельдую послушно, пане фельдкурате, я прийшов.
- А що вам тут треба?
- Мельдую послушно, пане фельдкурате, я дістав наказ забрати вас звідсіля.
- Ви дістали наказ забрати мене? А куди ж ми підемо?
- До вас на квартиру, пане фельдкурате.
- А нащо ж мені йти до себе на квартиру, хіба я не у своїй квартирі?
- Мельдую послушно, пане фельдкурате, ви у коридорі чужого дому.
- А а як я сюди потрапив?
- Мельдую послушно, ви були в гостях.
- В г-г-гостях. Я н-не був. Це ви п-пом-миляєтеся.
Швейк підняв фельдкурата і спер його на стіну. Фельдкурат хитався з боку на бік, падав на нього і при цьому застерігав:
- Я впаду! Впаду, - твердив він знову, дурнувато посміхаючись.
Нарешті Швейкові вдалося причавити фельдкурата до стіни, і той у новій позі знову почав дрімати.
Швейк розбудив його.
- Що вам потрібно? - спитав фельдкурат, зробивши даремну спробу зсунутися по стіні і сісти на підлозі. - Хто ви такий?
- Мельдую послушно, - відповів Швейк, притискаючи фельдкурата до стіни, - я ваш денщик, пане фельдкурате.
- У мене немає ніякого денщика, - через силу промимрив фельдкурат і зробив нову спробу звалитися на Швейка. - Я не фельдкурат, я свиня, - признався він із щирістю пияка, - пустіть мене, пане, я вас не знаю.
Недовга боротьба скінчилася цілковитою Швейковою перемогою. Швейк використав цю перемогу і стягнув фельдкурата зі сходів до під’їзду, де той знову почав опиратися, щоб його не витягнули на вулицю. - Я вас, пане, не знаю, - невпинно торочив, борюкаючись зі Швейком, фельдкурат. - Ви знаєте Отто Каца? Це я. Я був у архієпископа, - вигукував він, тримаючись за двері під’їзду. - Мною цікавиться Ватикан, розумієте?
Швейк відкинув «мельдую послушно» і заговорив з фельдкуратом інтимним тоном:
- Пусти двері, кажу, бо як трісну тебе по тих лапах. Ходім додому та й баста. Мовчати!
Фельдкурат відпустив двері і звалився на Швейка.
