Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди бравого вояки Швейка Том 1

Фельдкурат почав вивертати кишені і шпортати в гаманці.

- В мене є всього-на-всього 36 крейцарів. А що, якби продати цю отоманку, - міркував він, - як ви гадаєте? Чи знайдеться купець на неї? Домовласникові скажу, що я її позичив, або її у нас хтось украв. Ні, отоманку я залишу. Я краще пошлю вас до пана капітана Шнабля - позичити мені сто крон. Він передучора виграв у карти. Якщо там вам не пощастить, - підете у Вршовіци*, в казарми до поручника Маллера. Як і там не роздобудете, - підете на Градчани* до капітана Фішера. Скажете йому, що я мушу заплатити за фураж для коней, а гроші пропив. А якщо й там нічого не дістанете, закладемо фортепіано. Хай буде що буде. Я вам напишу для всіх по кілька рядків. Якщо відмовлятимуть - не відступайтеся. Скажете, що я дуже потребую, що зовсім без грошей. Вигадайте, що хочете, але не повертайтеся з порожніми руками, бо відправлю вас на фронт. Спитайте капітана Шнабля, де він купує свою горіхівку, і купіть дві пляшки.

Швейк чудово впорався з дорученням. Його щира наївність і чесне обличчя примушували вірити всьому, що він казав.

Швейк визнав доцільним і капітанові Шнаблю, і капітанові Фішеру, і поручникові Маллеру не говорити про те, що фельдкурат мусить заплатити за фураж для коней, а підкріпив його прохання заявою, що фельдкурату, мовляв, необхідно платити аліменти. Гроші він одержав усюди.

Коли Швейк з честю повернувся зі свого походу і показав 300 крон, фельдкурат, який тим часом вже вимився і переодягнувся, був дуже здивований.

- Я взяв все за одним рипом, - сказав Швейк, - щоб нам завтра або післязавтра не довелося знову турбуватися про гроші. Все йшло гаразд, але перед капітаном Шнаблем я таки мусив упасти навколішки. Це якась потвора! Але коли я сказав йому, що нам треба платити аліменти…

- Аліменти? - перелякано повторив фельдкурат.

- Ну, так, аліменти, пане фельдкурате, відступне дівчатам. Ви ж сказали, аби я щось вигадав, а мені нічого іншого на думку не спало. У нас один швець платив аліменти відразу п’ятьом дівчатам. Вже й не знав, бідолаха, що робити, і теж позичав для цієї справи гроші. І уявіть собі, кожний охоче співчував йому, що він дійсно у важкому становищі. Розпитували мене, що це за дівчина. Я сказав, буцімто дуже гарна, і їй немає ще п’ятнадцяти років. Розпитували про її адресу.

- Ну й гарно ж ви це полагодили, Швейку, - зітхнув фельдкурат і почав ходити по кімнаті. - Знову компрометація! - сказав він, хапаючись за голову. - А тут ще й голова болить.

- Я дав їм адресу однієї старенької глухої пані на нашій вулиці, - пояснював Швейк. - Я хотів обладнати справу ґрунтовно, бо наказ - є наказ. Не міг же я повернутись з голими руками, отож і мусив щось вигадати. До речі, у передпокої чекають на фортепіано. Я їх привів, аби вони забрали його в ломбард, пане фельдкурате. Буде непогано, коли ми його сплавимо. І місце звільниться, і більше грошей нагребемо. Хоч на якийсь час матимемо святий спокій. А якщо домовласник розпитуватиме, що ми хочемо робити з фортепіано, я скажу, що в ньому полопалися струни і ми відсилаємо його на фабрику у ремонт. Двірничці я так і сказав, хай не дивується, коли фортепіано будуть виносити і вантажити на підводу. Є в мене купець і на отоманку. Це один мій знайомий торговець старими меблями. Він прийде до нас по обіді. Тепер ціни на шкіряні отоманки пішли вгору.

- Більше ви нічого не накоїли, Швейку? - спитав фельдкурат з розпачливим виразом обличчя, весь час стискаючи голову в долонях.

- Мельдую послушно, пане фельдкурате, я замість двох пляшок горіхівки, яку купує пан капітан Шнабль, приніс п’ять, аби у нас був якийсь запас і ми мали що пити. Можуть вже ті люди забрати фортепіано? А то ломбард перед носом зачинять.

Фельдкурат безнадійно махнув рукою, і за хвилину фортепіано вже вантажили на візок.

Повернувшись з ломбарду, Швейк застав фельдкурата перед розкоркованою пляшкою горіхівки. Той сидів і лаявся, чому на обід йому подали недосмажений шніцель. Фельдкурат знову був у своїй стихії. Він заявив Швейкові, що від завтрашнього дня починає нове життя. Пити алкоголь, це, мовляв, грубий матеріалізм, а треба вести духовне життя.

Він розводив цю філософію щось із півгодини. Коли вже була відкоркована і третя пляшка, прийшов торговець старими меблями, і фельдкурат за безцінь продав йому отоманку, запрошуючи торговця залишитися побесідувати, і був дуже невдоволений, коли той відмовився, вибачаючись, йому, мовляв, треба купувати ще нічний столик.

- Шкода, що в мене немає такого, - розчаровано сказав фельдкурат. - Людина неспроможна передбачити все заздалегідь.

Попередня
-= 45 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!