Слава ЗСУ!

Сердешний старий від таких балачок зовсім спантеличився і перестав виправдовуватися, намагаючись якнайшвидше вдягнутись і полагодити цю справу.

Вршовіцький священик ще спав, і коли його розбудили, почав лаятись, бо спросоння подумав, що має йти зі святими дарами до хворого.

- Могли б уже дати спокій з цим останнім єлеєпомазанням, - бурчав він, неохоче одягаючись, - отак приспічить людям умирати саме тоді, коли ти найкраще спиш. А потім ще сварися з ними за гроші. І так в передпокої зустрілися: представник Господа Бога серед вршовіцьких цивільних католиків, з одного боку, і представник Божий на землі при військовій службі, з другого боку. А взагалі це була суперечка між цивільним і військовим.

Якщо священик запевняв, що польовому вівтарю нічого було робити в отоманці, то фельдкурат говорив, що коли вже на те пішло, то польовому вівтарю тим паче нічого було мандрувати з отоманки до ризниці костелу, куди ходять лише цивільні. Швейк робив при цьому різні зауваження - мовляв, дуже легко збагачувати бідний костел за рахунок військового майна. «Бідний» сказав немовби у лапках.

Врешті вони пішли до ризниці, і священик видав польовий олтар під таку розписку:

«Мною одержано польовий олтар, який випадково опинився у вршовіцькому храмі.

Фельдкурат Отто Кац».

Горезвісний польовий олтар був придбаний в однієї єврейської фірми «Mopiц Малер» у Відні, яка виробляла всілякі предмети, потрібні при богослужіннях, і речі релігійного вжитку - як чотки і образочки святих.

Олтар складався з трьох частин з дуже вже фальшивою позолотою, як і вся слава святої церкви.

Було просто неможливо, не фантазуючи, розібратися, що саме являють собою образи, намальовані на тих трьох частинах. Одно певне, цим олтарем могли б так само успішно користуватися і якісь язичники на Замбезі, і шамани бурятів та монголів.

Розмальований крикливими барвами, олтар здалека мав вигляд кольорової таблиці, призначеної для виявлення дальтонізму в залізничників.

Впадала в очі тільки одна фігура: якась гола людина із ореолом і зеленуватим тілом, що нагадувало гусячий огузок, який вже смердить і розкладається. Цьому святому ніхто нічого злого не робив. Навпаки, і по обидва боки його стовбичили два крилаті створіння. Вони мали являти собою янголів. Але в глядача складалося враження, що цей святий голий чоловік репетує з переляку від компанії навколо нього, бо янголи скидалися на казкові страхіття, щось середнє між крилатою кицькою і апокаліптичною потворою.

Візаві - образок мав зображувати святу трійцю. Щодо голубки, то загалом художник її не дуже спотворив. Він намалював якогось птаха, а той так само міг правити за голубку, як і за курку з породи білих віандоток.

Зате Бог Отець скидався на розбишаку з дикого Заходу. Таких демонструють глядачам у захоплюючому кримінально-пригодницькому фільмі.

У той же час Син Божий був веселий молодий чоловік з опасистим животиком, прикритим чимось на зразок трусиків. Взагалі Бог-Син скидався на спортсмена: хрест він тримав у руці так елеґантно, немовби це була тенісна ракетка.

Здалека однак вся картина зливалася і створювала ілюзію, немовби поїзд виїздив на станцію.

Що було намальовано на третьому образку, не піддавалося розгадці.

Солдати завжди сперечалися, коли намагалися розв’язати цей ребус. Дехто навіть впізнав на образку свою землячку з Присазавського краю.

Але під цим був напис: «Heilige Maria, Mutter Gottes, erbarme unser»1.

____________________

1Свята Маріє, Мати Божа, змилуйся над нами (нім.).

Швейк нарешті поклав польовий олтар у дрожки, а сам сів біля візника на козли. Фельдкурат зручніше вмостився, поклавши ноги на святу трійцю.

Швейк вів розмову з візником про війну.

Візник виявився бунтарем: робив різні зауваження щодо непереможності австрійської зброї, як наприклад: «Так, так. І намолотили ж вам у Сербії», і т. п. Коли вони переїздили митну лінію, Швейк на запитання сторожа, що везуть, відповів:

- Святу трійцю і Діву Марію з фельдкуратом.

Тимчасом на плацу їх нетерпляче чекали маршові сотні. І чекали довго, бо фельдкуратові треба було їхати ще за спортивною чашею до поручника Вітінґера, а потім за дароносицею, ковчегом і іншими потрібними для відправи речами, в тому числі і за пляшкою церковного вина аж до бржевновського монастиря. Відправляти польову службу, як це видно зі всього, не так то вже й просто.

- Ми крутимо, як можемо, - сказав Швейк візникові. І це була правда, бо коли вони приїхали на учбовий плац і підійшли до підвищення з дерев’яною перегородкою і столом, на якому треба було поставити польовий олтар, виявилося, що фельдкурат забув про прислужника.