Слава ЗСУ!

Швейк денщиком у надпоручника Лукаша

I

Швейкове щастя тривало недовго.

Немилосердна доля розірвала дружні стосунки між ним і фельдкуратом.

Якщо фельдкурат аж до цієї події був симпатичною особою, то те, що він зробив тепер, може відвернути від нього нашу прихильність.

Фельдкурат продав Швейка надпоручникові Лукашу, точніше сказавши, не продав, а програв його в карти. Так раніше продавали в Росії кріпаків. Сталося це зовсім несподівано. У надпоручника Лукаша зійшлася чесна компанійка грати у «двадцять одно».

Фельдкурат продувся вщент і, нарешті, спитав:

- Скільки ви мені позичите на мого денщика? Страшний бевзь, але разом із тим цікава фігура, щось «non plus ultra»1.

____________________

1Неперевершене (лат.).

У вас ще ніколи не було такого денщика.

- Можу позичити тобі сто крон, - запропонував надпоручник Лукаш. - Якщо не віддаси мені їх до післязавтра, то пришлеш мені своє чудо-диво. Мій слуга прикра людина, постійно зітхає, пише додому листи, а до того й краде все, що попаде під руку. Я вже й бив його, а що тих потиличників, не дорахуватись. Нічого не допомагає. Марна праця. Вибив йому кілька передніх зубів, та бісове насіння не виправиш.

- Отже, згода, - легкодушно сказав фельдкурат, - або післязавтра сто крон, або Швейк.

Він програв і тих сто крон і сумний повертався додому. Фельдкурат прекрасно знав і зовсім не сумнівався у тому, що до післязавтра тих сто крон не роздобуде, і Швейка він, власне, підло і до того ж дешево продав.

«Адже ж я міг заломити двісті крон», - злостився він на себе.

Пересідаючи з трамвая на трамвай, який його за хвилину мав приставити додому, фельдкурат відчував докори сумління і приступ сентиментальності.

«Дуже негарно з мого боку, - подумав він, дзвонячи до своєї квартири, - як я гляну в його придуркуваті, добродушні очі?»

- Милий Швейку, - сказав він, увійшовши до кімнати, - сьогодні сталося щось надзвичайне. Мені страшенно не щастило в картах. Вдарив я по банку, у мене був туз, я ще прикупив десятку, а в банківника був валет, проте він все ж таки натягнув до двадцяти одного. Скільки разів я потім ставив на туза або на десятку, завжди у банківника виявлялося стільки ж. Просвистів я всі гроші.

Він на хвильку замовк.

- А на кінець я програв і вас. Позичив на вас сто крон, а якщо до післязавтра їх не поверну, ви будете належати вже не мені, а надпоручникові Лукашу. Мені дуже прикро…

- Сто крон я ще маю, - сказав Швейк, - можу вам позичити.

- Давайте сюди, - пожвавішав фельдкурат. - Я зараз занесу їх Лукашеві. Мені справді неохота з вами розставатися.

Лукаш дуже здивувався, коли знову побачив фельдкурата.

- Прийшов віддати тобі борг, - сказав фельдкурат, переможно поглядаючи на всіх, - киньте і мені карту.

- По банку! - вигукнув фельдкурат, коли підійшла його черга. - Лише однісіньке очко перебрав! Знову по банку, - сказав він при другому ході, - по банку! Всліпу!

- Двадцять, - заявив банківник.

- Я всього на всього маю дев’ятнадцять, - тихо відізвався фельдкурат, віддаючи в банк останніх сорок крон із сотні, яку позичав йому Швейк, щоб відкупитися від нового рабства.

Повертаючись додому, фельдкурат був переконаний, що всьому вже кінець, що Швейка ніщо не зможе врятувати. Йому, мовляв, вже самою долею призначено служити у надпоручника Лукаша.