Слава ЗСУ!

Катастрофа

Полковник Бедржих Краус - він по якомусь селу в Зальцбурзі, яке його предки просвистали в XVIII столітті, мав також титул фон Ціллерґут - був гідний подиву дурень.

Говорив лише про давно відомі речі, запитуючи при тому, чи всі розуміють найпримітивніші слова:

«Отже, вікно, панове, так. А ви знаєте, що таке вікно?» Або: «Дорога, яка має по обох боках рови, називається битим шляхом. Так, панове. Знаєте, що таке рів? Рів - це розкопка, над якою працює багато людей. Це заглибина. Так. Працюють мотиками. Знаєте, що таке мотика?»

Хворів на манію висвітлювання і робив це з таким захопленням, немов якийсь винахідник, що оповідає про свій винахід.

- Книжка, панове, це велика кількість різного формату нарізаних чверток друкованого паперу, складеного докупи, оправленого і склеєного. Так. Знаєте, панове, що таке клей? Клей - це клейстер.

Полковник був такий безмежний ідіот, що офіцери його здалеку обминали. Тільки б не чути, що тротуар відмежовує брук і являє собою підвищену бруковану смугу біля фронтону дому. Що таке фронтон дому?

А фронтон дому - це та частина, яку бачимо з вулиці або тротуару. Задньої частини дому з тротуару не видно, і в цьому маємо можливість зараз же переконатися, якщо вийдемо на брук.

Якось він навіть хотів продемонструвати цю надзвичайну річ. Однак, на щастя, попав під колеса. Від того часу збаранів ще більше. Спиняв офіцерів і заводив з ними безконечно довгі розмови про амулети, сонце, термометри, пончики, вікна і поштові марки.

Було дуже дивно, яким чином цей ідіот міг відносно швидко посуватися в чинах і мати за своєю спиною дуже впливових людей, як, наприклад, кадрового генерала, бо той підтримував цього неперевершеного у військових справах нездару.

Під час маневрів витівав із своїм полком неймовірні дива. Ніколи нікуди не приходив своєчасно. Водив полк у колонах проти кулеметів, а колись на цісарських маневрах у Південній Чехії трапилося навіть так, що зовсім із полком загубився і опинився з ним аж у Моравії, де товкся ще кілька днів, хоч маневри вже скінчилися і всі частини повернулися до казарм. Це минулося йому безкарно.

Його приятельські взаємини з генералом і з іншими, не менш тупими військовими вельможами старої Австрії, принесли йому різні відзнаки і медалі. Він їх вважав великою честю і дивився на себе як на найкращого вояку, стратега і теоретика всіх військових наук під сонцем.

На оглядах полку заводив розмови з солдатами і питав їх завжди те ж саме:

- Чому гвинтівки, прийняті в армії на озброєння, називаються манліхерками*?

В полку мав прізвисько «manlichertrottel»1, був надзвичайно мстивий, нищив підлеглих офіцерів, коли вони йому не подобалися, а якщо хтось хотів одружитися, він посилав його у вищі інстанції разом з дуже поганими рекомендаціями від себе.

____________________

1Манліхерський дурень (нім.).

Полковникові бракувало половини лівого вуха, яке йому ще змолоду відсік його противник на дуелі заради звичайного ствердження правди, що Бедржих Краус фон Ціллерґут - це найбільший ідіот.

Проаналізувавши його духовні здібності, прийдемо до переконання, що вони були анітрохи не кращі за ті, які прославили Габсбурґа, Франца Йосифа, з його кінським обличчям, як завершеного ідіота. Та ж сама манера говорити, та ж неперевершена наївність.

На одному банкеті в офіцерському клубі полковник Краус фон Ціллерґут, коли говорили про Шіллера, ні з того ні з цього проголосив:

«Я, панове, вчора бачив, як локомотивом тягнули паровий плуг. Зважте, панове! Локомотивом, і то не одним, а двома. Бачу - дим, наближаюсь, а це паровик, а на другому боці - другий. Скажіть мені, панове, чи ж це не комічно? Два локомотиви, немовби одного не було досить».