Слава ЗСУ!

- Чи спробують нас обходити, чи перейдуть до фронтової атаки? - подумав Лукаш. - Здається, що ці не мають вже охоти втікати.

І справді так сталося. В одній хвилині серед російських лав загриміло: гурра - гурра - гурра! Москалі рушили до наступу.

Батальйон спочатку захитався був, але наступ відбив. Біля полудня москалі наступ поновили. Ситуація для австрійців ставала небезпечною. Лукаш отримав наказ до відвороту.

Зрештою, вояки завертали вже самі, не чекаючи наказів. Цілу околицю нагло залляли ворожі війська, що посувалися вперед, мов повінь. Команда кинула напропаще сотню гонведів, щоби хоч на короткий час стримувала ворожий наступ. Сотня почала свою роботу, але не встигла на довший час захистити відвороту.

Оберлейтенант Лукаш бігав серед вояцьких рядів, мов навіжений, і кричав:

- Назад! Назад!

Воякам не треба було повторювати цієї команди двічі. Вони як стій завертали з місця, обертали шапки на головах дашком назад і говорили:

- Тепер через який тиждень наступатимемо таким способом, бо москалів налізло, мов сарани. Гей, колєґи, мастіть п’яти заячим смальцем!

Відворот тривав аж до полудня. На заткання прориву на фронті кинули німецькі частини, які підвезено самоходами. Батальйон Швейка був вже в тій хвилі біля якогось залізничого двірця, що горів. На рейках стояв якийсь потяг, що також зайнявся. Горів також якийсь маґазин.

Москалі хвилево зупинилися і збирали наново сили. Під вечір повторили наступ. Російська артилерія гатила австрійські становища барабанним вогнем. Внаслідок того австрійський фронт завертав поводи щораз дальше. Батальйон 91-го полку дістав наказ обсадити і держати залізничий двірець. Батальйон негайно підійшов до самого двірця, але в тій хвилині ворожа артилерія звернула на нього всю свою лють. Запалений потяг мусив негайно покидати двірець.

- Двірець оборонити за всяку ціну, - приказав Лукашеві бриґадієр, отримавши від Лукаша мельдунок про грізну ситуацію на двірці.

- Ви скажіть, щоб пан полковник сам прийшов захищати двірець, - сказав Лукаш люто до гінця. - На двірці тепер не вдержалася б і собака.

Ворожа артилерія стала сипати на двірець стрільнами щораз густіше. Вояки почали розбігатися, а Лукаш кидав прокльони:

- До сто чортів! Що це за комедія?!

- Мельдую послушно, - закричав до вуха Лукаша Швейк, - що ґранати зовсім розбили нашу четверту чоту. Пан лейтенант Дуб… Ґранати били, мов град, риючи землю і обсипуючи нею все довкруги. Швейк напружував голос і кричав щосили до Лукаша:

- Пане оберлейтенанте, найкраще зробимо, коли звідсіля заберемося. Ті ґранати можуть нас повбивати! Рятуймо свій гонор!

Вояки втікали тим часом цілими купами і щойно за двірцем вдалося їх стримати і звернути знов фронтом до ворога. Вояки вхопилися за лопатки і стали закопуватися. Поволі батальйон став знов стягатися докупи. Коли виявилося, що з одинадцятої компанії пропала майже ціла четверта чота, Швейк підійшов до Лукаша і салютуючи сказав:

- Мельдую послушно, пане оберлейтенанте, що не було часу забрати пана лейтенанта Дуба, хоч пан капітан Заґнер наказав нам забирати з поля бою ранених. Мельдую послушно, що до самого вечора не були б ми могли позбирати усіх кусників з пана лейтенанта Дуба, бо в нього вцілила ґраната і розірвала на шматки.

- Отже наш лейтенант Дуб уже скінчив війну, - сказав задумливо Лукаш. - Про це, певно, не говорив з ним ще перед війною його староста.

- Саме там не мав пан лейтенант Дуб щастя, - сказав Швейк, - бо там якраз найбільше били москалі з гармат. Але, Мати Божа, - крикнув нагло Швейк, - адже я там мусив згубити свою люльку, ніде інде, тільки там.

Почав шукати по всіх кишенях, перетряс наплічник, заглянув навіть до хлібника і до ладівниць, але люльки не було. Швейк застогнав так жалібно, що аж самому Лукашеві зробилося жалко.

- Все, що дотепер сталося, це марниця, - сказав Швейк, - пан лейтенант Дуб уже пішов на «гіммелькомандо» і має спокій, але що я діятиму без люльки?

Лукаш потрапив у якусь тупу задуму. Ціла та війна і цілий світ видалися йому купою блазенств. Звелів Балоунові принести собі пляшку сливовиці і потягав з неї до самого вечора. Не чув вже навіть, що по обох сторонах притихла крісова й артилерійська стрілянина. Як сидів під якоюсь сосною, так і задрімав. Швейк нахилився над ним і сказав:

- Ґольнув собі, мов старий швець, а спить, мов дитятко. М’яку має натуру, сердега.

Прикрив оберлейтенанта плащем, сам поклався біля нього і став пригадувати собі гарні картини з проповіди фельдкурата, що говорив воякам про красу побоєвища, вкритого трупами, про зойки конаючих, про іржання коней і про заграву палаючих стодол.