Слава ЗСУ!

- Ви, Балоуне, повинні стежити за своєю поведінкою, аби не втратити довір’я до себе самого і до своєї долі. Ви не повинні приписувати на свій рахунок того, що є заслугою інших. Кожного разу, коли перед вами стане проблема, подібна тій, яку ви зжерли, завжди запитайте самого себе: «В якому співвідношенні до мене знаходиться печінковий паштет?»

Швейк вважав за потрібне доповнити це зауваження практичним прикладом:

- Ти мені, Балоуне, сам недавно розповідав, що у вас будуть колоти і коптити свиню і що як тільки ми будемо вже на місці і ти довідаєшся номер польової пошти, тобі зараз же вишлють кавалок шинки. Уяви собі тепер, що цю шинку польова пошта приставила до нашої роти, а ми обидва з паном фельдфебелем урізали з неї по шматочку. І це нам так сподобалося, що ми відрізали ще по шматочку, аж поки б з тією шинкою не сталося так, як з одним моїм знайомим листоношею - Козлом. Він хворів на костоїду, і йому спочатку відрізали ногу до кісточки, потім до коліна, далі стегно, і якби він був вчасно не помер, його б стругали, як поламаний олівець. Уяви собі тепер, Балоуне, що ми б ум’яли твою шинку так, як ти умелигав панові оберлейтенанту печінковий паштет.

Велетень Балоун засмучено поглянув на всіх.

- Лише завдяки моїм старанням і моїм заслугам, - сказав фельдфебель-рахівник Балоунові, - ви залишилися денщиком у пана оберлейтенанта. Бо вас хотіли перевести у санітари, і носили б ви поранених з поля бою. Під Дуклею наші санітари відправлялися тричі підряд за одним пораненим хорунжим, який був поранений у живіт перед дротяними перешкодами, і всі вони там залишилися - всі дістали кулі в голови. Лише четвертій парі санітарів пощастило його винести з-під вогню, але поки його доставили на перев’я- зочний пункт, хорунжий переставився.

Балоун не втримався і голосно захлипав.

- І як тобі не соромно, - зневажливо сказав Швейк. - Отакий з тебе вояка?

- Коли ж я не створений для війни, - забідкався Балоун, - правда, я ненажера ненажерливий, але це тому, що мене вирвали з пристойного життя. Це у нас таке вже з діда- прадіда. Небіжчик татуньо в Протівіні побився в корчмі об заклад, що з’їсть за одним присідом п’ятдесят сардельок та дві буханки хліба, і виграв. А я одного разу на заклад з’їв чотири гуски і дві миски кнедлів з капустою. Дома не раз було по обіді заманеться мені чимось закусити, ото йду до комори, вріжу шматок м’яса, пошлю по дзбанок пива і змахну кіля два вудженини. Був у нас старий наймит Вомеля, так той завжди мене повчав, аби я не дуже цим пишався і трохи скромніше їв, бо він, мовляв, пам’ятає, як його дідусь давно колись оповідав про одного такого ненажеру. Вибухнула, каже, якась війна, і вісім років підряд нічого не родило. Люди пекли хліб із соломи і лляної макухи, а коли могли до молока надробити трохи сиру, бо не було хліба, то це вже було велике свято. І цей ненажера-селянин на самому початку голоду за тиждень вмер, бо його шлунок не звик до такої біди…

Балоун підвів своє засмучене обличчя:

- Але я сподіваюсь, що Господь Бог хоч і карає людей, але все ж таки їх не залишить.

- Господь Бог створив ненажер і безсумнівно буде про них піклуватися, - зауважив Швейк. - Тебе вже раз прив’язували, а тепер ти безсумнівно заслуговуєш, щоб тебе послали на передову лінію. Коли я був денщиком у пана оберлейтенанта, то він у всьому на мене покладався. Йому ніколи й на думку не спадало, щоб я міг щось у нього зжерти. Коли видавали зверх норми, він мені завжди говорив: «Залиште це собі, Швейку» або «Я без цього можу жити, дайте-но сюди шматочок, а з рештою робіть, що хочете».

А коли ми жили в Празі, пан оберлейтенант іноді мене посилав по обід до ресторану, та аби він не подумав, що я половину зжер, я сам із своїх останніх грошей, коли мені порція здавалася малою, купував ще одну, щоб пан оберлейтенант наївся і нічого поганого про мене не подумав. Але одного разу він про це довідався. Я завжди приносив йому з ресторану меню, а він уже там собі сам щось вибирав. Цього дня вибрав фаршироване голуб’ятко. Мені дали половинку, а я подумав, що пан оберлейтенант міг би запідозрити, чи не з’їв я, бува, другу половину сам. То я за свої гроші купив йому ще одну порцію. Було того стільки, що пан оберлейтенант Шеба, який в той день шукав, де б пообідати, і приблудився саме на обід у гості до мого надпоручника, також по-справжньому наївся. Напхався і каже: «Ти мені не патякай, що це одна порція. У цілому світі ти на меню не дістанеш цілого начиненого голуба. Якщо стрельну сьогодні якісь грошенята, то пошлю до того твого ресторану по обід. Скажи щиро, це подвійна порція?» Оберлейтенант покликав мене за свідка, що дав мені гроші лише на одну однісіньку порцію, бо ж він не знав, що сьогодні у нього будуть гості. Я підтвердив це. «Ось бачиш, - сказав мій оберлейтенант. - Але це ще нічого. Передминулого разу Швейк приніс мені на обід аж два гусячі стегна. Можеш собі уявити: юшка з локшиною, волове м’ясо з анчоусовою підливою, два гусячі стегна, кнедлів і капусти аж під саму стелю та ще й налисники».