Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
Кадет Біґлер промив під умивальником у вбиральні почервонілі очі і вийшов у коридор, твердо вирішивши бути сильним, диявольськи сильним. Зранку в нього боліли голова і живіт.
Він пройшов повз заднє купе, де батальйонний ординарець Матушич грав із Батцером, денщиком командира батальйону, у віденську гру «шнопс» (66).
Дивлячись у відчинені двері купе, він кашлянув. Вони озирнулися і грали далі.
- Ви не знаєте, що треба робити? - спитав кадет Біґлер.
- Я не міг, mі’ is’ d’Trump’ ausganga1, - відповів слуга капітана Заґнера Батцер страшною німецькою мовою жителів околиць Кашперських гір.
- Мені треба було грати, пане кадет, дзвінками, - продовжував він, - старшими дзвінками, а після цього зараз же вийти зеленим королем… Ось що я повинен був зробити…
Кадет Біґлер, не сказавши більше ні слова, запхався у свій куток. Коли пізніше до нього підійшов хорунжий Плешнер, щоб почастувати коньяком з фляги, яку він виграв у карти, він здивувався, побачивши, що кадет Біґлер наполегливо читає книгу професора Удо Крафта «Самовиховання для смерті за кайзера».
Поки приїхали до Пешта, кадет Біґлер так сп’янів, що вихилився з вікна вагона і безугавно вигукував на увесь безлюдний простір: «Frisch drauf. Im Gottes Namen frisch drauf!»2.
Потім за наказом капітана Заґнера батальйонний ординарець Матушич втягнув Біґлера до купе і з допомогою капітанового слуги Батцера поклав його на лавку.
Кадетові Біґлеру приснився такий сон.
Сон кадета Біґлера перед Будапештом
Він - майор, має вже signum laudis3 і залізний хрест.
Він їде оглянути ділянку підлеглої йому бригади, але ніяк не може збагнути, чому і досі залишається майором, хоч вже командує цілою бригадою. Він підозрює, що йому мали дати чин генерал-майора, але «генерал» десь загубився через перевантаження польової пошти.
____________________
1 У мене вийшли козирі (нім.).
2 Бадьоро вперед! В ім’я Бога - бадьоро вперед! (нім.).
3 Найвища відзнака в австрійській армії.
В душі він сміявся з того, що колись у поїзді, який їхав на фронт, капітан Заґнер загрожував послати його, Біґлера, перерізувати дротяні загородження. Зрештою, капітана Заґнера вже давно за його рапортом дивізійне начальство перевело разом з надпоручником Лукашем до іншого полку, до іншої дивізії і до іншого корпусу армії.
Хтось йому розповідав, що обидва, тікаючи, ганебно загинули десь у драговинні.
Коли він їхав автомобілем на фронт, інспектувати ділянку своєї бригади, йому було все ясно. Його, власне, послав генеральний штаб армії.
Обабіч марширували солдати і співали пісню, яку він вичитав у збірнику австрійських військових пісень: «Es gilt»1.
Halt’ euch brav, ihr tapf’ren Bruder, werft den Feind nur herzhaft nieder, labt des Kaisers Fahne weh’n…2
Місцевість нагадує малюнки з «Wiener Illustrierte Zeitung»3. Праворуч від стодоли було видно артилерію, вона стріляла по ворожих траншеях біля битого шляху, по якому він їхав автомобілем. Ліворуч стоїть будинок, з якого стріляють, в той час як ворог прикладами гвинтівок намагається вигатити двері. Біля шляху горить ворожий літак. На обрії майорить кавалерія і палає село. Потім з’явилися траншеї маршового батальйону на невеличкій височині, з якої по ворогах строчать кулемети. А далі вздовж дороги тягнуться ворожі окопи.
____________________
1 Йдеться про те (нім.).
2 Твердо й міцно, браття, стійте,
Ворога на прах розбийте,
Хай цісарський сяє стяг! (нім.).
3 «Віденська ілюстрована газета» (нім.).
Шофер везе його тим шляхом у бік ворога.
Він горлає у телефонну трубку до шофера:
- Ти що, не бачиш, куди ми їдемо? Там же ворог.
Але шофер спокійно відповідає:
- Пане генерале, це єдина порядна дорога. І в доброму стані. На інших дорогах ґума не витримала б.
Чим ближче до ворожих позицій, тим сильнішим стає вогонь. З обох боків гранати виривають з корінням дерева зі сливкової алеї і кидають їх вгору, понад придорожні рови.
Але шофер спокійно відповідає в трубку:
- Це прекрасний шлях, пане генерале. По ньому їхати, як по маслу. Якщо ми звернемо в поле, у нас трісне шина. Погляньте, пане генерале, - знову кричить шофер. - Цей шлях так міцно збудований, що навіть 30,5 сантиметрові мортири нам нічого не зроблять. Шлях, як тік. А на тих кам’янистих польових дорогах ґума б у нас не витримала. Так чи інакше, пане генерале, повернутися ми не можемо.
Бззз-дзум! - чує Біґлер, і автомобіль робить величезний стрибок.
