Слава ЗСУ!

Фельдкурат з підлоги перелякано дивився на Швейка, як той, стоячи над ним на нарах, розмахує руками.

Фельдкурат вирішив, що має справу з божевільним, і, затинаючись, промовив:

- Так, любий сину, це навіть менше, ніж втричі. - Він поволі посунувся назадгузь до дверей і так шалено почав у них гатити та страшно стогнати, що йому зараз же відчинили.

Швейк крізь заґратоване вікно бачив, як фельдкурат поспішно іде через подвір’я в супроводі варти і притому схвильовано розмахує руками.

«Тепер його напевно ведуть до божевільні», - подумав Швейк, зіскочивши з нар і, проходжуючись військовим кроком, заспівав:

Твій перстеник не для мене. А чому? Негарний він. Як прийду до свого полку, Заряджу ним карабін.

За кілька хвилин генералові Фінку доповіли про прихід фельдкурата.

У генерала знову зібралося багато гостей, провідну роль грали між ними дві приємні дами, вино і лікери.

Офіцери, що засідали у польовому суді, були тут у повному складі, не було лише того рядового піхотинця, який вранці усім припалював цигарки.

Фельдкурат вплив до гостей, як казкове страхіття. Він був блідий, схвильований і тримався з гідністю людини, свято переконаної, що її незаслужено натовкли по пиці.

Генерал Фінк, що останнім часом дуже фамільярно ставився до фельдкурата, потягнув його до себе на диван і п’яненьким голосом спитав: «Що з тобою, моя духовна розрадо?»

При цьому одна з веселих дам кинула в фельдкурата сигареткою «мемфіс».

- Пийте, духовна розрадо, - запропонував генерал Фінк, наливаючи фельдкуратові вина до великої зеленої чарки. Той не випив одразу, і тому генерал почав його власноручно поїти, і коли б фельдкурат не ковтав на все горло, той був би обляпав його усього вином.

Лише тепер почалися розпитування, як вів себе засуджений під час церемонії духовного напучування. Фельдкурат підвівся і сказав повним трагізму голосом:

- Збожеволів.

- Це, очевидно, мусила бути неабияка духовна потіха, - засміявся генерал. І все товариство почало страшно реготати, а обидві дами заходилися знову кидати у фельдкурата цигарками.

На кінці стола у фотелі куняв майор, який вже трохи перебрав. Він раптом очуняв, швидко налив у дві склянки якогось лікеру, проклав собі через крісла дорогу до фельдкурата і примусив ошелешеного Божого слугу випити з ним на брудершафт. Потім знову гепнувся на своє місце і куняв далі.

Лікер, випитий на брудершафт, кинув фельдкурата в сіті диявола, який простягав до нього свої обійми з усіх пляшок на столі, з поглядів та усмішок веселих дам, що, сидячи напроти нього, поклали ноги на стіл, так що з мережив виглядав сам Вельзевул.

До останньої хвилини фельдкурат не втрачав переконання, що тут грають на його душу і що він мученик.

Цю думку він не забув висловити двом генеральським денщикам, які його перенесли до сусіднього покою на диван.

- Якщо ви з чистою і неупередженою думкою пригадаєте собі, скільки прославлених страдників, відомих під іменем мучеників, стали жертвою за віру, перед вашими очима відкриється хоч і смутне, але достойне видовище. На мені бачите, як людина підноситься понад усі страждання, коли в її серці живе правда і чеснота і вони озброюють її на боротьбу за славну перемогу над найстрашнішими муками.

Тут Божого слугу обернули обличчям до стіни, і він зараз же заснув.

Сон його був неспокійний.

Йому снилося, ніби вдень він виконує функцію фельдкурата, а ввечері - швейцара готелю замість Фаустина, якого Швейк скинув з четвертого поверху.

З усіх боків на нього скаржилися генералові, бо замість блондинки він привів клієнтові брюнетку, а замість розведеної інтеліґентної пані приставив комусь неосвічену вдову.

Він прокинувся вранці мокрий, як миша, шлунок у нього розладнався, а з голови не виходила думка, що моравський парох супроти нього - янгол.

Швейк знов у своїй маршовій роті

Майор, який вчора до полудня на Швейковому процесі виконував обов’язки аудитора, був той самий майор, що ввечері у генерала пив з фельдкуратом на брудершафт і куняв.

Жодна душа не знала, коли і як майор вночі вийшов з дому генерала. Всі були в такому стані, що ніхто не помітив його відсутності. Генерал навіть не міг второпати, хто взагалі що говорить. Майора в товаристві не було вже понад дві години, але генерал, не дивлячись на це, підкручував вуса і, придуркувато усміхаючись, говорив: «Ви це добре сказали, пане майоре».

Вранці майора ніде не змогли знайти. Його шинель висіла у передпокою, шабля теж, не було тільки офіцерського кашкета. Всі думали, що, можливо, він заснув десь у клозеті. Переглянули усі клозети, але майора ніде не знайшли. Замість нього у вбиральні на другому поверсі наштовхнулись на поручника з генеральського товариства. Він спав навколішках, поклавши голову на унітаз, позаяк його здолав сон, коли він блював.