Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди Грицька Половинки

Хлопці похилили голови і тільки сопіли.

Дівчаткам стало їх жаль.

— А що… Я б теж повірила, — сказала Свєта. — Так схоже. Потрясаюче!

— І я, — сказала Інгрід. — Я навіть злякалась.

— Не сердьтеся, хлопці! — винувато попросив Половинка. — Не сердьтеся… Ну… ви ж самі винні… Я ж навіть відмовляв вас, пам'ятаєте… Казав, що ніяких пришельців нема, а ви…

— Та я не серджуся… Чого там… І взагалі… — не підводячи голови, буркнув Чайник.

— І я, — буркнув Петякантроп.

— От і добре, — усміхнувся Половинка. — Значить, усе гаразд.

Тепер і хлопці мусили усміхнутися. Іншого виходу не було.

— Дядько нехай… Але як я міг прийняти за пришельця тебе, Половинка? Не розумію, — знизав плечима Чайник.

— Інопланетянин Грицько Половинка… Тю! — зневажливо хмикнув Петякантроп.

— Якщо вже чесно, то не він, а ви інопланетяни! — сказала баба Надя. — Зовсім на іншій планеті живете, ледацюги! І вам ще дуже й дуже готуватися треба до запуску на Землю. От!.. Дякуйте долі, що пришельці виявилися несправжні. А якби справжні? Та отак осоромитися! Га? Ганьба на всю галактику, на весь Всесвіт!

Хлопці знову похилили голови…

— Так! Було б незручно… — погодився Семуа. — Але здається мені, бабусю, що вони все зрозуміли. А, хлопці?

— Зрозуміли, — зітхнув Чайник.

— Зрозуміли, — як луна, одізвався Петякантроп.

— Тільки не все!.. — звів очі на Семуа Чайник.

— Агаі, — підхопив Петякантроп. — От як, скажіть у вас оті ящики в повітрі літали?

— І взагалі… — додав Чайник.

— Ну що ж, — усміхнувся Семуа. — Ходімте, я розкрию вам деякі свої таємниці. Хоча ми, ілюзіоністи, і не любимо цього робити. Бо тоді нецікаво дивитися.

І він рушив з двору.

І за ним потяглися всі, крім баби Наді. Коли вже вийшли за ворота, баба Надя загукала услід:

— А тоді вертайтеся!.. Та почнемо готуватися до запуску на Землю! Інопланетяни!


РОЗДІЛ XVI

Всі таємниці розкриті, а несподіванки продовжуються.

Де верба?.. Тільки б не впасти!..

«Бережок» іде на допомогу.

Концерт. Несподіваний виступ кози Маньки.

Грицько Половинка — головний герой.


Котька відчував себе, як то кажуть, не в своїй тарілці.

В ньому боролися два протилежних бажання.

З одного боку, ще вогнем пік сором після падіння — хотілося втекти світ за очі. Хлопці, здавалося йому, позирали з одвертою ворожістю — наче то він був винен у їхній халепі. Дівчата, навпаки, зовсім не помічали його — наче він не існував. Семуа теж не звертав на нього уваги, зайнятий розмовою з своїм племінником Грицьком Половинкою.

Він був зайвий, нікому не потрібний.

З другого боку, Котьку роз'їдала страшенна цікавість — побачити секрети фокусів Семуа. Ну хіба б ти, любий читачу, добровільно відмовився від такої можливості?

І, не в силі перебороти тієї цікавості, Котька понуро дибав позаду всіх. Він опустив до землі очі. І отак плентався, дивлячись під ноги.

Вони йшли до річки, де біля старої верби припнув свого човна Семуа. Заглиблений у свої думки, Котька не одразу зреагував, коли раптом почувся розпачливий крик Грицька Половинки:

— Ой!.. Дивіться!.. Верба!.

Коли Котька звів очі, всі вже бігли — і хлопці, і дівчата, і Семуа.

Якусь хвилю Котька розгублено дивився, не розуміючи, що сталося. Він не впізнавав берега. Берег був якийсь голий і порожній. І наче побільшало неба. Що таке? І тут Котька збагнув — на березі не було верби.

Котька побіг теж…

Стара верба лежала у воді.

Річка підмила крутий берег, і верба впала.

Скільки років простояла вона на березі, скільки бачила! Скільки води спливло мимо неї! І от тепер надійшов її час. Обваливши шмат берега, вивернувши покручене вузлувате коріння, що, наче чорні старечі пальці, стриміло в небо, вона занурила свій стовбур у річку, і хвилі гойдали й ворушили її зелені кучері-віти.

— Човен!.. — глухо й розпачливо проказав Семуа, — Потопило…

Дівчата заахали. Хлопці мовчки кинулися у воду пірнати, шукати.

Семуа схопився за гілляку, спробував тягти, але де там! Хіба посилить один, навіть артист цирку, таку здоровегу — стовбур удвох не обхопиш.

— Людей треба… — писнула Свєта і затнулась, згадала: жнива ж, усі в полі, у селі тільки старі й малі.

І тут Котьку підкинуло:

— Стривайте! Я зараз!.. Я бігом! Я швидко!.. На «Бережок»… Я… я бігом!..

Останні слова він уже кричав на бігу.

Попередня
-= 39 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!