Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди Грицька Половинки

За всі свої дванадцять років Котька ніколи не відчував такого пронизливого щастя!

Він був героєм дня.

На нього з вдячністю дивився Семуа.

На нього з заздрістю дивилися хлопці.

На нього з інтересом дивилися дівчатка (одна з них була іноземка!).

І на нього з гордістю дивився тато…

А потім піднімали човна. Навіть для чималої громади бережан то була справа нелегка. Пиляли, рубали, одтягали величезну стару вербу. Довго шукали під водою човна. Добре, що в Спиридона Спиридоновича був акваланг. Без нього, може, й не знайшли б, оскільки човна встигло знести течією. А тоді витягали човна ручною лебідкою. І то було найважче. Корбу лебідки могли крутити максимум двоє чоловіків, а сили двох, навіть таких міцних, як тато і Спиридон Спиридонович, було замало. Решта бралися просто за трос, а також за вірьовки, прив'язані до човна, тягли руками. Човен був досить великий, металевий, і попомучилися з ним бережани довгенько. Але все-таки витягли.

І тут виявився інженерний талант Котьчиного тата. Це він, тато, нашвидкуруч змайстрував з вербових гілляк систему важелів, без яких, може, так би нічого й не вийшло. І, хоча система примітивних важелів ще не «гравітаційні сходи», Котька дивився на тата з гордістю й захопленням.

А коли над водою з'явився ніс човна, Котька, Грицько, Чайник, Петякантроп, Свєта й Інгрід так дзвінко закричали «ура!», що на протилежному березі у відповідь загавкав якийсь приблудний собака.

На щастя, ні мотор, ні підводна частина корпусу човна не постраждали. Верба розбила тільки вітрове скло і трохи погнула каюту. Неушкодженим виявився і акторський реквізит Семуа, що був у каюті.

Коли воду з човна вилили і він знову гордо загойдався на хвилях, Грицько Половинка підійшов до Котьки і по-дорослому потиснув йому руку:

— Спасибі тобі!.. Вчасно ти все це… Якби зараз не витягли, занесло б кудись течією, і хто його зна…

— Ага, молодець, — погодився Петякантроп.

— І взагалі, — підтвердив Чайник.

Ех, жаль, що Ігор Дмитруха не чув цього! А сам Котька ніколи не зможе розказати — не вміє він хвалитися.

Увечері на «Бережку» була творча зустріч артиста-ілюзіоніста державного цирку Семуа (Семена Ульяновича Аврамчука) з колективом робітників і службовців механічного заводу, а також представниками колгоспного селянства. Коротше кажучи, Семуа показував фокуси.

У першому ряду поряд із Спиридоном Спиридоновичем та його дружиною сиділи баба Надя і дідок Дика природа.

А перед першим рядом просто на землі розташувалися Котька, Свєта, Інгрід, Чайник, Петякантроп і Грицько Половинка.

Концерт тільки-но почався, Семуа показав лише два фокуси, і раптом почулося могутнє «Мме-е-е!», і на імпровізовану сцену між двома будиночками, де виступав артист, вискочила коза Манька.

Всі зареготали.

— Оце фокус!

— В артисти хоче!

— А він же таки збирається включити у новий номер дресировану козу.

— Видно, вона дізналася і прибігла на репетицію.

— Давай-давай! Показуй своє мистецтво!.. — весело загомоніли кругом.

Баба Надя сплеснула руками:

— Ой лишенько! Як же вона вискочила? Невже я двері хлівця погано замкнула? Товаришу артист, хапайте її!

Та було пізно.

Коза Манька презирливо глянула на публіку, ще раз мекнула, і не встиг Семуа ворухнутися, як вона метнулася вбік і зникла.

— Я ж вам казав, що це дідько рогатий, а не коза, — Чайник плаксиво скривився і з тривогою глянув на бабу: невже загадає ловити козу?

Баба якусь мить дивилася на нього, потім зітхнула (ну, кому ж охота замість того, щоб дивитися фокуси, ганятися за козою та ще й з таким зловредним характером!) і підвелася.

І тут підхопився Половинка:

— Сидіть, бабусю! Сидіть! Я її впіймаю. І в хлівці замкну. Сидіть!..

— Ой, синку, та чого ж це ти мусиш? З якого дива? — зойкнула баба.

— Та нічого. Це ж мій дядько. Я ж завжди можу… А ви дивіться. — І Половинка зник слідом за козою.

Концерт продовжився.

І хоча фокуси були дивовижні і публіка раз у раз ахала й аплодувала, Котька дивився не дуже уважно, а весь час озирався й виглядав Половинку.

Минуло півгодини, година…

Грицька Половинки не було.

Концерт наближався до кінця.

Половинка прибіг під час останнього номера, захеканий, розхристаний, мокрий…

Пригнувшись, щоб не заважати глядачам, пробіг на своє місце і з ходу гупнувся у траву, поряд з Котькою.

— Ху!.. Встиг-таки! — важко дихаючи, прошепотів він і обернувся до баби. — Все в порядку! Замкнув. Ще й веслом двері підпер. Не вибіжить…

— Спасибі, синку, — погладила його баба по мокрому чубчику. Потім перевела погляд на Чайника і мовчки зітхнула. Але той ні погляду не помітив, ні зітхання не почув. Навіть не обернувся.

Попередня
-= 41 =-
Наступна
Коментувати тут.

Ваш коментар буде першим!