Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Пригоди Синдбада мореплавця

— Панове командо! — гукнув капітан. — Я волів би сконати під сокирою звичайного лісоруба, аніж під вістрями цих пил! Поки нам вдасться захлинутись водою і втратити притомність, ці потвори будуть нас пиляти надвоє, натроє і навіть начетверо. Пиляння конаючих — це їхня підводна чинність і діяльність! Нумо ж, кинемо марну роботу і вертаймося на палубу! А ну ж вдасться нам придумати інший спосіб порятунку!

Ми послухали поради капітана і миттю вибралися на палубу.

Радість наповнила наші серця, коли ми побачили, що корабель за час нашої відсутності на палубі так наблизився до вищезгаданого острова з незнаною назвою, що за допомогою відповідних, але нелюдських стрибків ми від біди могли перескочити з палуби на берег острова.

Ми рядочком стали на палубі й почали по черзі стрибати. Першим скочив капітан. Скочив так, що безпомилково впав на берег острова, злегка лиш надірвавши праву і незначно підвернувши ліву ногу. Після нього стали стрибати матроси, які стрибали ще краще від капітана, так що навіть у стрибку не випускали з рота своїх запалених люльок. Нарешті дійшла черга й до мене. Я ніколи в житті не стрибав на таку відстань і в таких обставинах. Не дострибнути до острова і впасти по дорозі в море означало те саме, що бути перепиляним. Я вже кілька разів присідав на палубі, аби тим пружніше і тим розгонистіше відштовхнутися в повітря, і стільки ж разів знову підводився, боячись дати маху. Нарешті прийшла мені в голову чудова думка. Я зірвав одне велике вітрило і, взявши його за кінці, розпростав над головою. Вітер вдарив у вітрило і надув його наді мною. Тоді я присів і, з усіх сил відштовхнувшись від палуби, скочив, а радше полетів, бо вітрило тримало мене в повітрі і надзвичайно полегшувало переліт з корабля на острів. Коли я спурхнув на берег острова, капітан і вся команда вітали мене з моєю вигадкою. Нас усіх охопила безмежна радість. Обдурені таким чином пили зі злістю металися в морі, показуючи час від часу свої гострі зубаті знаряддя.

Ми негайно вирушили вглиб острова, щоб з’ясувати, де ми знаходимося, і пошукати якоїсь поживи.

Поживи ми не знайшли, але зате натрапили на якесь дивне, незвичне поселення, що складалося з мазанок, критих мохом і лишайниками.

Ще більший подив викликав у нас особливий люд того поселення. Це були карлики, схожі на малих собачок. Їхня шкіра була чорною, як чорне дерево, а очі червоними й блискучими, як жужіль. Під широким носом з рухливими ніздрями розходилася величезна паща, озброєна великими білими іклами. Угледівши нас здалеку, вони почали подавати руками привітні знаки, запрошуючи в гості.

— Капітане, — сказав я, — якось не вірю я тим людям та їх гостинності. Вони подібні скоріш на чортів, ніж на людей.

— Зовнішність оманлива, — відповів капітан. — Я часто зустрічав у житті людей потворних з добрим серцем і людей з гарним обличчям, зовсім позбавлених серця. Гадаю, ми можемо сміливо довіритися знакам, які вони нам подають. І напевне серед цих потвор ми знайдемо більш чуйну опіку й гостинність, аніж деінде.

Матроси усі разом підтвердили слова капітана. Після цього ми поспішним кроком наблизилися до поселення. Карлики оточили нас і зацікавлено до нас приглядалися з якимось дивним, сказав би, апетитним виразом обличчя.

— Капітане, — шепнув я знову, — чи не вважаєш ти, що ці карлики дивляться на нас надто апетитно. Чи ж це не погляд досвідчених і примхливих людожерів? Бо ж дивляться на нас так, наче розмірковують над тим, якими зіллями та соусами приправити те м’ясо, яке ми поки що вважаємо своїм власним, неїстівним і недоторканим тілом.

— Ти надто підозріливий, — відказав капітан. — Це радше якісь добродушні потвори, які хочуть поділитися з нами запасами своїх харчів.

Матроси знову підтвердили слова капітана, а він жестами намагався дати знати карликам, що він голодний і хоче пити. Карлики одразу ж відгадали багатозначні рухи капітана. Серед їхнього натовпу зродилися ґвалт і метушня. Певно, про щось радилися, і капітан негайно нам пояснив, що — на його думку — вони радяться щодо вибору страв, аби розкішною їжею гідно відсвяткувати наше перебування на острові. Рій карликів миттю взявся до діла, і тут же одні поставили перед нами стіл, інші — дзиглики, а решта побігла до найближчої мазанки, з якої вискочили з шумом, несучи чудернацькі келихи й оплетені сулії.

Ми сіли до столу в очікуванні їжі й напоїв. Карлики подали нам келихи і з огидними посмішками наповнили їх зеленкуватим напоєм з оплетених сулій. Той напій виділяв такий густий, привабливий, п’янкий і приголомшливий запах, що капітан і всі матроси із захватом вихилили до дна свої келихи, поки я встиг їх застерегти. Я ж був певен, що напій той містить якесь сонне зілля, яке відбирає притомність і повністю знесилює тих, котрі не стали опиратися його духмяним повабам. Тому я не вихилив свого келиха. І добре зробив. Мої здогадки незабаром справдилися. У капітана у першого, а за ним по черзі у всіх матросів зробився якийсь дивний, безумний, непритомний вираз обличчя. А було це безумство дивне і непритомність особлива, бо почали вони говорити речі такі несподівані, що в мене волосся стало дибом! Отож, ні більше, ні менше, але любо і з великим знанням справи почали вони дораджувати приправи та способи смаження, найбільш відповідні ґатункам їхніх тіл. Я з жахом дивився, як уважно карлики прислухалися до того, що говорили оті непритомні. Схоже, вони знали нашу мову, хоча й вдавали, що нічого не розуміють.

Попередня
-= 44 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 74.

Останній коментар

Vados 21.10.2021

Слухайте малолетні піздючки хватить обсирати це
ви самі краще не напишите


Viktoria 15.10.2021

Полная фигня


Viktoria 15.10.2021

Текст красивый и интересный


Додати коментар