Слава ЗСУ!

На згадку про «право передруку» дрож страху й огиди пронизав мене з голови до ніг. Я швидко вибіг з кімнати і того ж дня увечері вже був у Басрі. На світанку я сів на корабель, і коли корабель відійшов від берега, я відчув радісне полегшення при думці, що чимраз більше віддаляюся від страшного китайця. Щоправда, ні дядько Тарабук, ні китаєць зовсім не гналися за мною, коли я тікав від них до Басри. Я собі пояснював це тим, що дядько Тарабук надто перейнявся моєю обіцянкою вручити зачарованій королівні відомого вірша.

Мені навіть на думку не спало, що Морський Диявол знову впіймав мене у свої тенета. Чарівну шкатулку я все ще мав у кишені, але оскільки досі мені не загрожувала жодна небезпека з боку китайця і дядька, тож я й не заглядав усередину.

Я пам’ятав, що мені загрожує якась таємнича кара, якщо я без потреби відкрию її. Тепер же — на борту корабля — мене почала мучити цікавість, яка зростала з кожною хвилиною.

Корабель плив швидко. Я зав’язав розмову з матросами, які одразу відчули до мене велику приязнь. Ми розповідали один одному про свої пригоди на морі, але я був якийсь неуважний, бо мені весь час свербіла наявність у кишені отієї чарівної шкатулки. Нарешті я не витримав і звернувся до одного зі старих і бувалих матросів.

— Цікаво мені, що б ти на моєму місці зробив? Бо я перебуваю в становищі дуже складному, а навіть двозначному. Один приятель дав мені в дорогу чарівну шкатулку. Вона криє в собі спасенну пораду, але мені можна відкрити її лише в хвилину чітко окресленої ним небезпеки. Якщо я відкрию її в якийсь інший час, то мене, схоже, чекає якась кара, якої мій приятель не назвав. Небезпека, про яку йшлося, вже минула, а шкатулка все ще лежить у мене в кишені. Мене просто пожирає така цікавість, що я віддав би половину свого життя за можливість зазирнути всередину. Оскільки ти старий і бувалий матрос, то, мабуть же ж, знаєшся на такого роду справах. Отож порадь мені, що маю зробити? Чи відкрити, чи не відкривати?

Старий матрос глибоко замислився, а інші його товариші давали мені поперемінно різні поради.

— Відкрити! — волали одні.

— Не відкривати! — кричали інші.

Я не зважав на їхні крики й терпляче чекав, що мені скаже старий і бувалий матрос.

Той, однак, цілу годину сидів у задумі й мовчав, аж нарешті глянув на мене і відкрив вуста.

— Хто довго думає, той ніколи не помиляється, — сказав він поважно, погладжуючи долонею широченну бороду. — Прислів’я каже: «Думай доволі, роби поволі». А друге прислів’я твердить: «Порожню скриню носити не варто». Отож, після довгих роздумів прийшов я до висновку, що ти носиш порожню скриню. Бо я не розумію, чому твій приятель не окреслив кари, яка чекає тебе в разі, коли відкриєш шкатулку передчасно чи після часу? Якби він справді був твоїм приятелем, то назвав би кару, якої ти мусиш уникнути. А не назвав він її саме тому, що вигадав її і збрехав. А тоді він звичайний брехун, і все, що сказав тобі, було брехнею. Ані кара тебе ніяка не чекає, ані спасенної поради немає всередині шкатулки. Можеш її сміливо відкрити, аби заспокоїти свою і мою цікавість. Зрештою, твій приятель не погрожував тобі карою, якщо цю шкатулку відкриє хтось інший. Отож — я сам власноручно готовий її відкрити.

Слова старого й бувалого матроса переконали мене якнайкраще.

Я тут же витяг шкатулку з кишені й подав йому.

Старий матрос без труду відкрив шкатулку, зазирнув усередину і витяг звідти аркуш паперу, вигляд якого наповнив мене жахом. Я одразу пізнав той аркуш! Це був лист Морського Диявола! Я зрозумів, що знову став жертвою його лукавства! Старий і бувалий матрос розгорнув лист, насадив на ніс окуляри і в мовчанні почав читати диявольську писанину.

Я зблід. Ноги затремтіли піді мною. Мені здавалося, що за мить я знепритомнію.

— Ого! — гукнув старий і бувалий матрос. — Не знав я, що ми маємо на борту такого пташка, якому сам Морський Диявол пише конфіденційні листи! Як тебе звуть, шановний мандрівнику?

— Синдбад, — відповів я тремтячим голосом.

— Саме до Синдбада і написаний цей лист.

— Я зовсім не заперечую, що лист писаний до мене.

У цю мить до нас підійшов капітан, і старий матрос звернувся до нього.

— Біда, капітане! — зловісно гукнув він замогильним голосом. — Оцей мандрівник, якого звуть Синдбад, обтяжив наш корабель листом Морського Диявола. Наявність цього листа на кораблі віщує невдачі і лиха. Ми повинні якнайшвидше позбутися і листа, і його власника. Цей останній, на мою думку, є нареченим доньки Морського Диявола.

Капітан у розпачі схопився за голову.

— Господи Боже! — закричав він. — За що таке страшне нещастя впало на мене і на мій корабель! Негайно викиньте лист у море, а цьому мандрівнику дайте човен, щоб він негайно відплив, куди хоче, аби тільки покинув наш корабель.