Слава ЗСУ!

— Рівно третя! — закричав раптом другий конюх, перериваючи першого.

— Маємо лише п’ять хвилин часу, — сказав перший і, звертаючись до мене, продовжив: — О третій годині п’ять хвилин виходить із моря на берег острова Морський Кінь і виправляє на березі свої чванливі гарцювання, витанцьовування й вистриби. Царські коні приглядаються до тих гарцювань, витанцьовувань і вистрибів і мимоволі починають їх наслідувати, навчаючись чудових рухів. У такий спосіб ми вдосконалюємо царських коней. Але Морський Кінь після закінчення своїх витанцьовувань, гарцювань і вистрибів кидається на наших коней, щоби їх зжерти. Тоді ми відлякуємо його криком, від якого він тікає назад у море. Якщо хочеш побачити це диво, іди з нами на берег, бо ми всі негайно туди рушаємо.

Я погодився й охоче пішов разом із ними.

Ми дісталися до берега о третій годині п’ять хвилин і сховалися у найближчих кущах, щоб не налякати Морського Коня передчасно. Чекали ми недовго. Морський Кінь виринув з води й весело скочив на берег.

Я бачив Морського Коня перший раз у житті. Це був незвичайний і майже чародійний кінь, зеленої масті, як морська хвиля. В нього були зелені очі, зелена грива, зелений хвіст і зелені копита.

Він поворушив ніздрями, вигнув дугою шию і почав гарцювати, танцювати й вистрибувати так гарно, що я не міг відірвати від нього очей. Колихалася його грива і колихалася спина. Часом здавалося, що то морська хвиля танцює на березі.

Царські коні, зачаровані його танцем, довго придивлялись до нього, аж почали нарешті несвідомо наслідувати його рухи й відрухи.

Поставали рядочком один біля одного і, зберігаючи стрій, почали гарцювати, танцювати й вистрибувати, переймаючи від Морського Коня плавність його лебединих рухів. Цілу годину тривав танок царських коней. Морський Кінь навмисне заохочував їх до цього танцю і чарував своїм гарцюванням, щоби потім, в неочікувану хвилину напасти на зачарованих і заполонених танцем і пожерти їх зеленими іклами.

Коли він побачив, що царські коні вже достатньо зачаровані, то припинив свої танці, зачаївся, блиснув очима і вже хотів на них кинутись, але царські конюхи миттю вискочили з кущів, аби налякати його раптовим криком і ґвалтом.

Ґвалт і крик царських конюхів налякали Морського Коня. Блискавичним стрибком перекинувся він з берега в морську глибінь і зник у хвилях.

Царські коні все ще танцювали, не в силах опиратися чарам і спокусам чудесного танцю. Конюхи шовковими батогами скерували їх до грота, який служив коням за сховище. Увесь грот заповнився кіньми й людьми. Ми переночували у гроті разом із кіньми, а наступного дня, ледь розвиднилося, вирушили в дорогу до міста.

Оманливою була та дорога, губилася в ярах, в гущавині, важко було йти нею. Коли ми вже наближалися до міських мурів, царські конюхи раптом пристали, і один з них промовив до мене так:

— Ми виявили тобі гостинність і прихильність. Ми не відмовили тобі ані в їжі, ані в притулку, ані в допомозі. Ти навіть не здогадуєшся, що з нашого боку тобі загрожувала небезпека. Бо за наказом царя Міража ми повинні вбивати кожного, хто насмілиться дістатися до берега острова, до місця, де царські коні навчаються танцям від Морського Коня. Доступ до того місця заборонений під страхом смерті. Нікому крім нас не можна там стати ногою. А навіть і ми лише раз на рік маємо право відбути один день на тому березі. Цар Міраж тримає у страшній таємниці існування Морського Коня і його чудесний вплив на рухи царських коней. Усі піддані чудуються тими танцювальними рухами, але ніхто не знає, що вони є наслідуванням танців Морського Коня, і ніхто не здогадується, що в глибині хвиль біля берегів цього острова криється дивний, зеленогривий і зеленоокий звір, який зветься Морський Кінь. Сліпий випадок заніс тебе на береги цього острова. У першу мить ми мали намір зарізати тебе, як непрошеного гостя і свідка царської таємниці. Але нас зворушила твоя розповідь, і ми вчинили всупереч наказові царя Міража. Ми подарували тобі життя, яке повинні були в тебе відібрати. Тепер нас за порушення царського наказу чекає смерть. Тому в свою чергу ми просимо тебе зберегти в таємниці наш вчинок. Нікому не розповідай про те, що сталося. Ми зараз увійдемо до міста самі, а ти затримайся під його мурами. Стій і терпляче чекай, аж ми віддалимося. Лише після цього увійди до міста, як самотній мандрівник. А якщо колись зустрінеш нас на вулиці, вдавай, що не знаєш нас, і не вклоняйся до нас.

— Можете бути певні, що я виконаю ваше прохання і збережу таємницю! — відповів я зворушеним голосом і потиснув по черзі їхні сильні й широкі долоні. Після чого вони спокійно пішли, женучи перед собою коней, які все ще рухалися, наче в танці, охоплені чарами і спогадами про Морського Коня. Я терпляче стояв, поки вони не зникли з очей.