Слава ЗСУ!

— Ну звісно, ви дуже нам подобаєтесь, і я певен, що в Ороля знайдеться для вас місце. Він буде тільки радий прийняти тут ще когось.

Дівчина сиділа, втупивши очі в стіл.

— Та ні, мабуть, краще не треба.

— Прошу тебе, залишся на кілька днів,— сказала Кетрін.— Нам з Девідом буде дуже приємно. Коли він працює, я не маю ніякого товариства. А вдвох ми добре бавитимем час, як оце сьогодні. Ну скажи їй, Девіде.

«Чорти б її забрали,— подумав Девід.— Розтуди її...»

— Не кажіть дурниць,— мовив він.— Поклич, будь ласка, мосьє Ороля,— звернувся уже до хлопця, що подавав на стіл.— Зараз з'ясуємо щодо кімнати.

— Ви справді не проти? — спитала дівчина.

— Якби ми були проти, то не запрошували б вас,— відповів Девід.— Ви нам сподобались, до того ж ви дуже прикрасите цей дім,

— Я буду корисною чим зможу,— сказала дівчина.— Сподіваюся, для мене знайдеться якесь діло.

— Будьте такою щасливою, якою ви приїхали сюди,— порадив їй Девід.— Оце й є корисне діло.

— А я і є щаслива,— мовила дівчина.— Шкода, що я не випила з вами мартіні, адже тепер мені не треба нікуди їхати.

— Вип'єш увечері,— сказала Кетрін.

— Це буде чудово. А тепер можна, підемо подивимось на кімнати і все залаштуємо?

Потім Девід одвіз дівчину до Канна, щоб забрати її громіздку стару «ізотту» з відкидним верхом і валізи та сумки, що їх вона залишила на стоянці перед кафе.

Дорогою вона сказала:

— Ваша дружина — чудо, я просто закохана в неї.

Вона сиділа поруч нього на передньому сидінні, та Девід не повернув голови, щоб побачити, чи дівчина знов почервоніла.

— Я теж закоханий у неї,— озвався він.

— Я й у вас закохана,— сказала вона.— Це нічого?

Девід поклав руку їй на плече, і дівчина пригорнулася до нього.

— Щодо цього треба буде подумати,— відказав він.

— Я рада, що я нижча на зріст.

— Нижча від кого?

— Від Кетрін,— відповіла вона.

— Це ви вже казна-що говорите,— мовив він.

— Я тільки хотіла сказати, що вам, як мені здається, мають подобатися жінки мого зросту. Чи ви полюбляєте тільки високих?

— Кетрін не дуже висока.

— Ну звісно, що не дуже. Я тільки мала на думці, що я не така висока, як вона.

— Атож, і дуже смаглява.

— Так. Ми добре виглядатимемо разом.

— Хто?

— Кетрін і я, ви і я.

— Від цього нікуди не дінешся.

— Як це розуміти?

— А так, що нам хоч-не-хоч доведеться добре виглядати разом, коли вже всі ми добре виглядаємо й будемо надалі разом, адже так?

— Ми з вами й тепер разом.

— Ні.— Він тримав кермо однією рукою і дивився вперед, на схрещення з дорогою № 7.

Дівчина поклала руку йому на коліно.

— Ми тільки їдемо в одній машині,— докінчив він.

— Але ж я відчуваю, що подобаюсь вам.

— Так. Я своїх слів ніколи не зрікаюсь, але це ще нічого не означає.

— Дещо все-таки означає.

— Тільки те, що сказано.

— Дуже приємно це чути,— мовила вона й більш не озивалась, але й не забирала руки, доки вони не звернули на бульвар і не зупинилися біля старої «ізотти-фраскіні», що стояла під старими деревами навпроти кафе. А тоді всміхнулася до нього і вийшла з маленької блакитної машини...

І ось тепер, у довгому будинку серед сосон, що їх і далі розгойдував вітер, після того, як Кетрін остаточно влаштувала дівчину в найнятих нею двох кімнатах, вони нарешті лишилися самі у своїй спальні.

— Думаю, їй буде зручно,— сказала Кетрін.— Звісно, найкраща кімната, крім наших, це та в кінці будинку, де ти працюєш.

— І працюватиму надалі,— заявив Девід.— Якого б то біса я мав поступатися своєю робочою кімнатою якійсь заїжджій шльондрі!

— Чого ти так кип'ятишся? — спитала Кетрін.— Ніхто не просить тебе поступатися нею. Я тільки сказала, що то найкраща кімната. Але й ті дві сусідні теж добрі.

— Зрештою, хто вона така, ця дівчина?

— Не кип'ятися. Вона славна дівчина, мені подобається. Я розумію, негоже було везти її сюди, не порадившись із тобою, і визнаю свою провину. Але я це зробила, і нічого вже не вдієш. Я думала, тебе потішить, що поруч буде гарна й приємна мені людина, з якою я зможу їздити по околицях, коли ти працюєш.

— Коли тобі потрібен тут ще хтось, то це мене тішить.

— Мені не потрібен ще хтось. Просто я натрапила на людину, яка мені сподобалась і з якою буде приємно якийсь час тут пожити.

— Але хто вона все-таки?

— Я не перевіряла її документів. Влаштуй їй допит, коли це тобі так потрібно.

— Ну що ж, принаймні вона хоч показна. Але чия вона?