Слава ЗСУ!

Коли вони спускалися похмурими сходами, Льонька вилаявся і сказав:

— Наплювати… Не дізнаються… Ніхто не бачив.

Сашко нічого не відповів, тільки зітхнув. Ніким не помічені, вони вийшли на подвір'я. Малеча все ще грала в гилку. Сірий м'яч, відлітаючи від плоскої дошки, стрибав у повітрі. Еланлюм сиділа на колоді і, відклавши книгу, мрійливо розглядала баранчикову хмарку на синьому небі. Льонька й Сашко підійшли до неї і, попросивши дозволу, сіли поруч на пахучий стос дров.

— Де ви були? — гостро оглянувши вихованців, спитала Елла.

Льонька перезирнувся з Сашком і відповів:

— У класі, Елло Андріївно.

— У класі? Що ж ви там робили?

— Єльховський куряву витирав. Він черговий, а я… — Льонька раптом удавано зніяковів.

— А ти що?

— А я… я, Елло Андріївно, зараз над перекладом з Гейне працюю…

Еланлюм здивовано підвела очі, потім усміхнулася.

— Правда? Гейне перекладаєш? Молодець. Ну що ж, виходить?

Пантелєєв забрехався.

— Дуже добре виходить. Я вже сто двадцять рядків переклав.

Він відчував, що Сашко дивиться на нього й робить якісь знаки очима, але обернутися не міг.

— Я взагалі німецькою мовою дуже цікавлюся, — правив він далі. — Просто, ви знаєте, якось… дуже люблю німецьку.

Вестфальське обличчя Еланлюм розцвіло.

— Я й з Гете переклади роблю, Елло Андріївно.

Для Еланлюм цього було досить.

— Ти повинен показати мені всі ці переклади. І чому, взагалі, ти раніше не показував їх мені?

Льоньці одразу ж розхотілося патякати… Він раптом ні з того ні з сього насторожився і, пробурмотівши: «Здається, Япончик кличе», — швиденько пішов з двору.

За ним подався і Сашко.

Коли вони піднімалися по сходах у Шкіду, Сашко спитав:

— Навіщо ти брехав про всяких Гейне і Гете? І звідки ти викопаєш переклади?

Льонька не знав, навіщо він брехав, і не знав, звідки виконає переклади.

— Скажу, що спалив, — заспокоїв він сламника.

У класі нікого не було, крім Япончика і Кібчика. Вони ходили в Катерингоф купатися. Прийшли мокрі і веселі. Тепер приятелі сиділи за партою і про щось розмовляли. Япончик, як звичайно, шморгав носом і розмахував руками, а Кібчик заперечував без гарячності, але різко й крикливо.

— Ти погано знаєш німецьку мову, тому не можеш судити! — кричав Япончик.

— І все-таки повторюю: Гейне не піддається перекладу, — верещав Фінкельштейн.

Сашко і Льонька прислухались. І тут говорять про Гейне.

— Хочеш, доведу, що можна перекласти Гейне так, що переклад буде не гірший за оригінал? — оголосив Японець.

Пантелєєв зірвався з місця і підскочив до нього.

— Не вдасться, — закричав він, — не вдасться тобі перекласти сто рядків Гейне й трошки Гете.

Японець здивовано подивився на нього і, шморгнувши носом, відповів:

— На піддрочку не йду.

— Ну, любий… Сота… — заблагав «нальотчик».

Він розповів товаришеві про те, як забрехався перед Еланлюм, і про те, як важливо для нього виплутатися з цього неприємного становища.

Япошка побурів.

— Гаразд, — сказав він, — виплутаємося. Перекладу… Для мене це — дрібниця.

Пантелєєву знову почало всміхатися сонце, він знову почув вуличний гамір і. відчув весну. Разом з ним розцвів і Сашко.

Згодом у компанії Горобця і Голого Пана вони ходили в Катерингоф, купалися, дивились на каруселі, штовхалися в шумному, веселому натовпі гуляючих і прийшли до школи прямо на вечірній чай.

Про пригоду на даху згадали тільки тоді, коли вже вкладалися спати. Розшнуровуючи черевики, Льонька нагнувся до Пильникова і прошепотів:

— А шибки?..

Сашко відповісти не встиг. Черговий халдей Костець громовими розкотами свого лев'ячого голосу розбудив усю спальню:

— Пантелєєв, не заважай спати товаришам!

Коли Костець, постукуючи паличкою, пішов у другу спальню, Сашко висунувся з-під ковдри й прохрипів:

— Дурниця.

♦

На другий день погода змінилася. Вночі пройшла гроза, ранок був райдужний, і сонце затягли блідо-сірі хмари. Але відчувалася весна.

Пильников і Пантелєєв прокинулись у прекрасному на строї.

За чаєм Японець не на жарт приголомшив Пантелєєва, що сидів поруч з ним:

— А я переклав сто двадцять рядків, — шепнув він.

— Коли? — забувши потрібну обережність, мало не закричав Льонька.

— Вранці, — відповів Японець. — Встав о сьомій годині і переклав… І з Гете два вірші переклав…

Після чаю Япончик передав Пантелєєву три аркуші списаного паперу. Пантелєєв негайно сів і переписав переклади, щоб почерк не дав підстави сумніватися в його самодіяльності.