Слава ЗСУ!

— Тихше ти, циганська морда! — прошипів Долгорукий. — Хутко! Пан, Козел, на варту!.. Голий, на огорожу, Козел — до сходів!

Сам він схопив мішок з одного кіпця. Циган уп'явся пальцями в другий. З важкою п'ятипудовою ношею вони побігли до огорожі.

За огорожею був завод вогнегасників, відділений од вулиці напівзруйнованим одноповерховим будинком, який був колись заводським складом.

— Лізь на огорожу! — наказав Циганові Гужбан. — І ти, Голий.

Громоносцев і Старолипський вилізли на невисоку дерев'яну огорожу, утикану гострими цвяхами. Триматися на тих цвяхах було нелегко. Гужбан напружив м'язи і, піднявши мішок, подав його товаришам.

— Тримайте, — прохрипів він. — Обережно!..

Потім заліз сам на огорожу і, прислухавшись, скомандував:

— Кидайте!

Важкий мішок вдарився об купу дрібного вугілля. За мішком на землю стрибнуло три чоловіки. Вони хвилину сиділи мовчки, обмацуючи розірвані штани, потім схопили мішок і потягли його в руїни складу. Там закопали мішок, засипали щебенем і так само обережно рушили назад.

Горобець усе ще міцно спав, тому ключ миттю поклали в шухляду стола. Не помічені ніким, пройшли в спальню, роздяглись і заснули.

Продати кофе взявся Гужбан, який мав на волі зв'язок із скупниками краденого.

♦

— Пийте, товариші, пийте, розтики грішні!

Пили, танцювали, співали…

Тріщали мостини, тріщали голови, тріщало в вухах, шабашем кружляло в очах.

— Пийте! — кричав Гужбан. — Пийте, браточки!..

Сидів Гужбан на березовому поліні, сукуватому, з обтертою корою. Циган розвалився на підлозі в позі Степана Разіна, що загуляв у волзьких просторах. Тут же були Козел, Пан, Купець, Безсовісний, Кальмот, Курочка і два юнкомці — два юнкомці, що піддалися спокусі, підкуплені юнкомці — Пантелєєв і Янкель.

Відзначали успіх справи.

Гужбан загнав кофе за вісімсот лимонів, а вісімсот лимонів у ті дні була немала сума, тим більше в Шкіді, яка сиділа на хлібі — фунтовому пайку, на пшоняному супі і тюленячому жирі.

Гроші поділили не порівну. Гужбан узяв триста лимонів, Циган — двісті, а Голому й Козлу відміряли по півтораста. А на честь успіху влаштували гульню, гульню, за шкідськими масштабами, незвичайну.

Справа не розкрилася зовсім. У школі про неї не дізналися. Торговці, мабуть, вирішили, що кофе вкрали нальотчики з волі, а зазирнути нагору не додумались.

А зграя, одержавши великі гроші, не знаючи, куди їх подіти, гуляла…

— Пийте, задриги!

Ящики пива на підлозі, чверть самогону на столі, зробленому з полін, ковбаса, цукерки, бісквіти, шоколад…

У кімнаті ламаного флігеля, в кімнаті, закладеній дровами, — бенкет…

— Пий!

Багато хто пив уперше…

Пили й блювали тут же, біля стосу дров, — поруч із шоколадом та бісквітами «Альберт»…

— Заспівай, голубчику, — обіймав Гужбан Безсовісного. — Володька, чорт, заспівай, прошу тебе… Пісень хочу!

Безсовісний співав м'яким і красивим голосом:

Позаростали стежки-доріжки, Де ви ходили, милого ніжки, Позаростали мохом-травою, Де ми гуляли, милий, з тобою.

Янкель і Пантелєєв — у кутку. Сиділи тихо, не ворушилися. Хміль розповзався по тілу, серце стукало від хмелю. Чи тільки від хмелю? Від сорому стукотіло і ішло серце.

«Юнком, комунари… Продалися… Ех, жисть-жестяика!..»

А коли випили самогону, повеселішали. Сором минув, а хміль не проходив… Співали, обнявшись, — робленим басом Пантелєєв і природним тенором Янкель:

На п'ятнадцять лимонів влаштую дебош, Ей, Гужбан, пива дайош!

Купець, нализавшись, валявся на підлозі, обнімав Старолинського, лоскотав.

— Голенький, дай лимончик.

Пан давав йому лимончики. Шкода, чи що, коли їх у кишені сто штук!..

Дзвеніли від танців рештки шибок у вікнах, і текло під березовий стос пиво, змішане з блювотиною.

Іде мій милий з міста п'яний, Стук у віконце: «Я твій коханий». Із ліжка встала і відчинила, Поцілувала, спати вложила.

Безсовісний співав, Гужбан, — син артиста, — обнімав Безсовісного, сміявся і плакав.

— Володько… Співай! Співай, розтико! Талант спалюєш… Хо-хо-ааа!..

Потім обнімав Цигана, цілував, шепотів:

— Пика циганська, друже!.. У мене батько й мати сволота, тільки ти друг. А я з'їхав, скотився під три чорти…

Пили, співали, танцювали…

Потім усією компанією, босою, рваного і п'яною, пішли гуляти… По вулиці йшли — сміялися, кричали, лаялись, а Безсовісний ішов, похиливши голову, і на прохання Гужбана співав: