Слава ЗСУ!

ДЕРЕВ'ЯНЕ КЛІШЕ

Г. Черних і Л. Пантелєєв винайшли новий легкий спосіб виготовлення з дерева кліше для постійних заголовків і віньєток. Спосіб простий і доступний для кожного. Треба взяти гладеньку дерев'яну дощечку, на ній ножем вирізати потрібну фігурку, потім її змазують чорнилом і друкують. Нові кліше з успіхом застосовуються для заголовків у видавництві «Комар» і для оголошень у нашому журналі.

Кількість журналів з шести підскочила до дев'яти, але епідемія журналістики ще не закінчилася, вона тільки починалася.

З четвертого відділення пошесть уже просочилась у третє. Слідом за старшими потяглися й молодші. Устинович почав видавати перший великий журнал третього відділення — «Ведмедик». Гарячка охопила й інших його однокласників. Незабаром третє відділення мало цілий ряд журналів, серед яких особливо вирізнялися «Зірка», «Червона зоря», «Туман» і «Вісник».

Настала черга другого відділення. Епідемія поширювалася. Малюкам сподобалася вигадка старших, і незабаром весь другий клас невтомних бешкетників та забіяк почав виготовляти журнали. До довгого списку органів, які вже виходили, додався ряд нових назв: «Маяк», «Червоний школяр», «Літопис». Коли про це дізнались у четвертому відділенні, хтось пожартував:

— Тепер не вистачає тільки, щоб ще й у першому відділенні взялися за журнали.

Жарт виявився пророчим. За кілька днів маленький Кузя приніс старшим показати свій журнал «Гриб» і розповів, що в них уже видаються журнали «Сонечко», «Мухомор», «Червоний прапор».

На додаток до всього педрада прийняла постанову про видання в кожному класі одного офіційного класного журналу — щоденника.

Республіка Шкід усе робила стихійно, нервово, поривчасто. Запоєм бешкетували, запоєм вчились і так само, запоєм, узялися видавати журнали.

Спочатку все йшло добре. Вихователі були задоволені.

Не шуміли після закінчення уроків вихованці, ніхто не бігав по залу, ніхто по катався на дверях і на поручнях, не бився і не бешкетував.

Продзвенить дзвоник, але ніхто не схоплюється з парт, тільки кришки грюкають і тремтять порізані чорні дошки.

Учні сидять скромно, розмовляють пошепки.

У класі тихо. Тільки пера поскрипують та шелестять паперові аркуші.

Десятки голів схилилися над партами. Творять і друкують, малюють і пишуть.

Це готуються журнали.

Пошесть заповзла в усі куточки.

Журналів стало так багато, що не знаходиться вже читачів на них. Усі пишуть — читати ніколи. Але кожному хотілося, щоб його журнал читали. Кожен намагається зробити свій журнал яскравішим, привабливішим. Для цього потрібен не тільки талант, але й час. А часу не вистачає, тому видавнича діяльність не припиняється і на уроках.

♦

Дзвонить дзвоник. У четвертий клас входить Сашкець, але його не помічають. Сашкець розгніваний. Він не любить, коли його предмет — історію — не вчать.

— Клас, встати! — гримить голос дяді Саші.

Клас, грюкаючи кришками парт, піднімається. Обличчя у хлопців такі, ніби їх щойно розбудили.

— Клас, сідай! Прибрати з столів папір та все інше, що зайве і не мас відношення до предмета.

Сашкець сідає за стіл, розкладає книжки, потім підводить голову і, провівши рукою по голові над лобом, де вже намічається лисина, допитливо оглядає застиглі постаті учнів.

— Сьогодні ми коротко згадаємо пройдене. Хай нам Черних розповість, що він знає про Івана Грозного.

Але Черних не чує. Він старанно працює над черговим номером «Комара». Хіба Янкелеві до історії? Сашкець помічає його схилену над партою голову і вже суворо окрикує:

— Черних!

— Що, дядю Сашо? — схоплюється той.

— Розкажи про Івана Грозного. Минулого разу я вам докладно все повторив, тому ви повинні знати.

Але Янкель згадує, що й минулого разу він писав «Комара». Треба викручуватися.

— Дядю Сашо, я погано пам'ятаю.

— Не мели дурниць.

— Чесне слово. Знаю тільки, що він котів у вікно шпурляв, а більше не запам'ятав.

Сашкець засмучений.

— Сідай, — кидає він похмуро, потім іде до Офенбаха й застає того на місці злочину.

— Ти що робиш?

— Пишу, — спокійним басом відповідає Купець.

— Покажи.

— Еге-е. А ви заберете.

— Покажи, тобі кажуть!

Купець, гордовито всміхаючись, витягує вогкий від акварельних фарб номер «Кулемета».

— Ось. Журнал свій пишу.

Розлючений Сашкець поривається відняти журнал і, не справившись із Купцем, обмежується дзвінкою фразою:

— Я тебе запишу в «Літопис» за те, що займаєшся в класі сторонніми справами.