Слава ЗСУ!

Намісники поїхали.

Через деякий час до них надійшли повідомлення, що мобілізацію проведено не блискуче.

«В Кінчакії становище з призовом жахливе, — писав намісник Курочка, — ті, що підлягають мобілізації, дезертирують з частин або й просто не приходять на призов. Із зібраних 23 чоловік тільки 10 можна вважати надійними на випадок бою з ворогами».

Від намісника Барана надійшла телеграма такого самого змісту:

«Становище ахове. Дезертирують майже всі призовники. Помічена провокаційна робота халдеїв».

А від Бужландії намісник писав:

«Прошу мене більше не вважати за намісника. Побили».

Такі повідомлення мало радували Уліганію. Але улігани не знали про стан справ у колоніях. «Вісті» мовчали, діставши таємний наказ Раднаркому. Тому в Уліганії панував бадьорий патріотичний дух.

Одного разу, коли уліганська армія зібралася на майдані Бузи для проходження звичайної військової підготовки, туди прибув наркомвійськмор.

— Друзі, — сказав він. — Треба сформувати загін, щоб придушити бунт у колоніях. Хто піде?

Це повідомлення вдарило як грім, проте ліс рук піднявся. Наркомвійськмор був зворушений.

— Не так багато, — сказав він, — п'ятьох чоловік цілком досить.

П'ять чоловік дістали назву Летючого загону й під управлінням самого головкома Пантелєєва вирушили до Бужландії.

Загін вийшов з міста озброєний гострими, відточеними склом палицями. Разом з загоном до Бужландії вирушив кореспондент «Вістей», наркомпоштель Пильников. Через півгодини після того, як вийшов Летючий загін, до редакції газети прибуло повідомлення, що загін розбито, але все-таки вдалося залякати бужан і примусити їх не виступати на стороні халдеїв, якщо війна розгориться. Незабаром повернувся і сам загін. У двох були розбиті носи, у Пантелєєва — роздерто сорочку і зірвано головкомівський значок.

У Раднаркомі відбулася нарада. Ухвалили нагородити всіх учасників битви орденами Бузи, а Пантелєєва представити в кавалери ордена Імперської Могутності і надати йому звання генерала.

Тим часом у сусідній Кінчакії справа йшла по-своєму. Диктатор Уліганії і Раднарком не знали, що намісник Курочка, якого вони призначили, — зрадник і що готується бунт.

В Уліганштадт увійшов Олмикпоп.

— По місцях. Починається урок.

— До бі-са!..

— Почнемо бій, — сказав диктатор секретареві де Буржелопу, той передав наказ у Раднарком. Звідти спішно послали кур'єра в колонії з наказом, щоб виступали тубільні армії.

У свою чергу начміл зібрав гарнізон. Летючий загін на чолі з Пантелєєвим підійшов до Олмикпопа.

— Ви арештовані, — заявив Пантелєєв, поклавши руку на плече халдея.

— Що-о? — заревів Олмикпоп.

— Ви арештовані як халдей, представник ворожої країни.

Олмикпоп хотів вибігти з класу, але загін оточив його. У цей час за Аркою Вікмиксора І, яку перейменували на Арку Війни, показався загін кіпчаків під проводом Курочки.

— Марш назад! — закричав Олмикпоп.

Загін з двадцяти чоловік мовчки пройшов до Уліганштадта й вишикувався на майдані Бузи.

— Струнко, — скомандував Курочка. Потім у супроводі одного солдата він пройшов у палац диктатора.

— Маю честь вас арештувати, — заявив він Геніальному. Той вирячив очі.

— Як?

— Ви арештовані!

Могутнього бикоподібпого Купця витягли на майдан. Там зібралось усе населення міста. Курочка вийшов на середину майдану, виліз на пам'ятник Бузі, зроблений з двох табуреток, і сказав:

— Від імені всієї республіки Шкід оголошую державний переворот в імперії Уліганії. Країна вже достатньо була під ярмом диктатора. Оголошую вільну Радянську Республіку.

Уліганська армія намагалася чинити опір — кілька солдатів кинулися на Курочку, але кінчацький загін швидко навів лад у місті. Це свідчило, що як армія, як фізична сила Кінчакія була авторитетніша за Уліганію.

Переворот відбувся. Олмикпопа відпустили. Всіх державних діячів Уліганії було арештовано, і вони сиділи в державній тюрмі. Тим часом створювався новий уряд. Скликали першу Раду народних депутатів, на засіданні якої було офіційно проголошено Уліганську Вільну Радянську Республіку. Конституція, яку повністю опублікували В новій газеті «Вільна Уліганія», оголошувала, що відтепер усі держави — самостійні й відокремлюються від колишньої імперії. У другому номері «Вільної Уліганії», що вийшов того ж дня, від імені Ради оголошувалась амністія всім ув'язненим іммерцям.

Більшість рядових громадян Уліганштадта визнали нову владу.