Слава ЗСУ!

— Ну, давай, — сказав він незадоволено.

Півдня вони працювали мовчки. Тоня не відставала від нього, й зовсім непомітно було, що вона втомилася. Тоді Гришко подобрішав.

— Де ти навчилася пиляти? — спитав він.

— В колонії, на Помийці! — Тоня засміялась і, бачачи, що Гришко не розуміє, пояснила: — На Мойці. Це ми її так — Помийкою — прозвали… Там тільки дівчата були, і ми завжди самі пиляли дрова.

— Непогано працюєш, — похвалив Гришко.

Надвечір вони розговорилися. Закінчивши роботу, Гришко сів на колоду й почав скручувати цигарку. А Тоня розповідала про свої витівки на Мойці. І тут Гришко зробив відкриття: виявляється, дівчата могли розповісти багато цікавого й навіть розуміли хлопців. Тоді, розтанувши остаточно, Гришко розкрив свою душу. Він теж гордовито розповів про кілька своїх подвигів. Тоня уважно слухала й весело сміялася, коли Гришко говорив про щось смішне. Гришко розійшовся, геть забувши, що перед ним дівчисько, і, захопившися, навіть разів зо два вилаявся.

— Ти зовсім як хлопець, — сказав він їй.

— Правда? — вигукнула Тоня, почервонівши від задоволення. — Я схожа на хлопця?.. Я навіть курити можу. Дай-но.

І, вихопивши з Гришкових рук недокурок, вона хоробро затягнулась і випустила дим.

— Здорово! — сказав захоплений Гришко. — Фартове дівчисько!

— Ах, як би я хотіла бути хлопцем. Я весь час думаю про це, — сумно сказала Тоня. — Хіба це життя? Виростеш — і заміж треба… Потім діти підуть… Сумно…

Тоня важко зітхнула. Гришко, розгубившися, потер лоб.

— Це правда, — сказав він. — Не щастить вам, дівчатам.

За тиждень вони були вже нерозлучні друзі…

Тоня багато читала й переказувала Гришкові прочитане. Гришко, який визнавав тільки детективну, «сищицьку» літературу, був дуже здивований, довідавшись, що є багато інших книжок, не менш цікавих. Правда, герої в них, судячи з розповідей Тоні, були мляві і всі більше закохувалися та ревнували, але Гришко доповнював її розповіді кримінальними подробицями.

Розповідає Тоня, як граф страждав од ревнощів, бо графиня зраджувала його з бідним поетом, а Гришко похитає головою і вставить:

— Дурень!

— Чому?

— В шию треба було її.

— Не можна. Він любить.

— Ну, от тому вставив би перо куди треба…

— А вона б пішла з ним. Граф же ревнував її.

— Ах, ревнував, — каже Гришко, неясно уявляючи собі це незрозуміле почуття. — Тоді інша річ…

— Ну от, граф узяв і поїхав, а вони почали жити разом.

— Поїхав? — Гришко хапається за голову. — І все покинув?

— Усе.

— І меблів не взяв?

— Їм залишив. Він був великодушний.

Гришко з досадою крякає.

— Балда твій граф. Я б на його місці все забрав: і ліжко вивіз би, і стіл, і комод, — хай живуть як знають…

Іноді вони палко сперечались, і тоді дня було мало, щоб удосталь наговоритися.

— Знаєш, — сказала одного разу Тоня, — приходь до нас у спальню, коли всі заснуть. Ніхто не перешкодить, до ранку розмовлятимемо…

Гришко погодився. Цілу годину чекав у ліжку, поки вгамуються хлопці і розійдуться виховательки, потім прокрався в спальню дівчаток. Тоня ждала його.

— Лізь швидше, — шепнула вона, даючи місце.

І, закрившись до підборіддя ковдрою, тісно притулившись одне до одного, вони шепотілися.

— Знаєш, хто мій батько? — питала тихенько Тоня.

— Хто?

— Славетний винахідник Марконі… Він італієць…

— А ти росіянка. Як же це?

— Це матір у мене росіянка. Вона балерина. Кшесинська. Чув? У Маріїнському театрі танцювала. А коли батько втік в Італію і кинув її, вона отруїлась… від нещасливого кохання…

Гришко тільки очима кліпав, слухаючи Тонго, і не міг розібратися, де брехня, де правда. В свою чергу він викладав Тоні все, що було цікавого в його бідних спогадах, а одного разу, щоб було привабливіше, спробував навіть збрехати.

— Батько у мене теж цей, як його…

— Граф?

— Ага.

— А як його прізвище?

— Дамаскін.

Тоня пирхнула.

— Дамаскін… Замаскін… Таких прізвищ у графів не буває, — рішуче сказала вона.

Гришко дуже зніяковів і спробував виплутатися.

— Він був… щось подібне до графа… Служив у графа… кучером…

Тоня довго сміялася з Гришка і прозвала його графським кучером.

Гришко звик до Тоні, і тому було навіть сумно без неї.

І невідомо, у що б перейшла ця дружба, коли б не біда, яка звалилася на Гришка. Але, як відомо, Гришко здорово набешкетував, і ось у канцелярії розподільника йому вже готували супровідні документи до ІІІкіди.

Останню ніч друзі не спали. Гришко скорчившись сидів на ліжку біля подруги.