Слава ЗСУ!

нарешті його час посміятися.

Але чернець не збентежився.

— У мене також є прохання, — сказав він, — і майже таке саме, як у тебе. Дозволь мені тричі свиснути в кулак.

— Будь ласка, свисти, — відповів Робін. — Я не хочу бути нечемою.

Чернець приклав кулак до рота й засвистів так, що далеко було до цього свисту ріжкові Робіна. І тієї ж миті на тому боці струмка, неначе з-під землі, вискочило з півсотні величезних лютих псів. Вони мчали скаженим галопом і опинились біля води в той же час, коли з цього боку до річки добігли Робінові друзі.

— Собака проти кожного твого молодця, а я — проти тебе! — вигукнув чернець, виявляючи готовність знову лізти в бійку.

Зав'язалась небачена і найбезглуздіша сутичка. Стютлі, Мач, Маленький Джон та інші розбійники посилали співучі стріли на протилежний берег, але ченцеві пси, навчені до цього своїм господарем, спритно вивертались, бігли слідом за стрілами і приносили їх назад у зубах, як нинішні собаки приносять закинуті палиці.

— Отакої чудасії мені ще не доводилося бачити! — здивовано вигукнув Маленький Джон. — Та це ж справжнє чаклунство!

— Вгомони своїх собак, отче Туку! — закричав Вілл Пурпуровий, який тільки щойно прибіг до річки і, побачивши дивовижну баталію, реготав, аж за боки брався.

— Отець Тук! — вихопилось у враженого несподіванкою Робіна. — То ви є отець Тук? Тоді вважайте мене своїм другом, бо саме вас я й шукав.

— Я скромний чернець-пустинник, отець Тук з Фаунтейнз Дейля, — відповів той, засвистівши на своїх собак. — Сім літ служив я в тутешньому абатстві — читав недільні проповіді, вінчав, хрестив, відправляв похорони, а коли треба було, то й бився зі зброєю в руках. Не буду вихвалятися, проте досі мені ще не доводилося зустріти такого лицаря, солдата чи йомена, перед яким би я відступив. Але ти прекрасний вояк. Це я мушу визнати.

— Ще б пак! Адже вам допомагав у цьому хрещенні сам Робін Гуд! — сказав Вілл Пурпуровий і лукаво поглянув на обох супротивників, що стояли в промоклому до ниточки одязі, з якого струмками стікала вода. Ватага відповіла на цей дотеп голосним сміхом, до якого приєдналися й Робін з ченцем.

— Робін Гуд! — вигукнув служитель церкви, хапаючись від сміху за боки. — То ти і є той знаменитий йомен? Диви, яке щастя! Я багато чув про твої діяння, і коли б знав раніше, хто ти, то не тільки переніс би тебе на той бік, а й поділився б з тобою своїм пирогом.

— Щиро кажучи, — весело відповів Робін Гуд, — саме отой пиріг і призвів мене до грубіянства. Отже забирай його та своїх собак і ходімо до нас у ліс. Ти нам конче потрібний — через те я й пішов сьогодні тебе шукати. Ми поставимо тобі капличку в Шервудському лісі, і ти оберігатимеш нас від усіх диявольських підступів. Ну як, згоден ти вступити до нашої ватаги?

— Авжеж, тільки не примушуйте мене постувати! — бадьорим голосом вигукнув Тук. — Зараз перебреду ще раз через оцей благословенний ручай та й подамся з вами до лісу, щоб служити там вірою й правдою, як тільки може служити бідний скромний чернець.

Так Робін Гуд зустрів собі рівню, і його ватага збагатилась на ченця Тука, який виявився не тільки досвідченим лісовиком, але й чудовим кухарем.

Розділ восьмий

ЯК БУЛО ОБВІНЧАНО АЛАНА ДЕЙЛЯ

— Своє ім'я, — так мовить Роб, –

Відкрий мені, юначе.

— Я Алан Дейль, — говорить той,

А сам, бідак, аж плаче.

Того ж таки вечора, спільно готуючи печеню для веселої ватаги, чернець Тук і син мірошника Мач швидко й міцно потоваришували. Тук був приємно вражений, коли зустрів у лісі великого майстра на паштети, який куховарив для самого шерифа, а Мач не міг надивуватися з того, як добре знає чернець різні лісові трави, корінці та пагінці, що додають стравам тонкого аромату. Отже вони розмовляли, мов давні щирі друзі, і за розмовами приготували таку смачну вечерю, що Робіна Гуда та його славних друзів, певне б, і за вуха від неї не відтягнув.

Таким чином, цього вечора Робін подався на лісову прогулянку з повним животом, а значить, і з легким серцем, сповненим любові до ближніх. Він не зупинив першого стрічного, як часто полюбляв робити, і не викликав його на бійку. Навпаки, зачувши неподалік пісню, Робін сховався за дерево і став чекати, поки з'явиться сам співак. Можливо, йому пригадалися веселі пісеньки Пурпурового Вілла і те, як він, Робін, спробував обірвати їх кілька днів тому.

Як і Вілл, новий незнайомець також був одягнений у пурпурове, але не здавався аристократом. Це був молодий, міцно збитий йомен з голосом набагато приємнішим, ніж у