Слава ЗСУ!

- Ну як? - спитав я Ляха у свою чергу.

Він примружив очі.

- Годиться.

Що ж, кожному своє. Через такі суперечки списи ламали тільки в далекому Середньовіччі, а зараз жінок стільки наплодилося, що вистачає на всіх.

- Мамаю, відійди за колону, коли не хочеш побачитися зі старими знайомими, - порадив мені начальник.

Я послухався й добре зробив, бо наступним під софітами з’явився пан Марек Володиєвський власною персоною. У пожмаканому, але вже новому костюмі, з каблучкою на руці, галантний до нестями, він поцілував ручку пані Оксані, а потім Галушці, причому останнє не дало мені жодного задоволення. Пан Марек не став зловживати увагою публіки, а тільки подякував за плідну співпрацю та побажав новій корпорації масштабного бізнесу, з чого я зрозумів, що в процесі реструктуризації його аж ніяк не скривдили. Ну, то й слава Богу. За ним на сцену виліз - щоб ви не сумнівалися - адон Родимчик з неодмінною пітою в зубах. Цей цілуватися не став та і виголошувати промови теж. Мабуть, через уроджену скромність. Так і стояв собі поруч з паном Мареком, і для повного комплекту там бракувало хіба що капітана Аксіньї. Цікаво, яку долю приготувало для неї керівництво УГС? Все-таки коханка генерала Ліліпутіна, хоч дехто і твердить, що це не відповідає дійсності, але все одно не хвіст собачий. З батьком її було легше - академік Майборода погодився взяти старого до себе на роботу, а держава надала допомогу як в’язню тиранічного режиму. Отже, за долю професора Гнучкошиєнкова можна було не турбуватися.

Я стояв за колоною поки тривало дійство, і навіть згодом, коли почався фуршет. У нашій справі конспірація - над усе.

Лях тим часом займався гостями. Однак попри свою посаду та надзвичайну зайнятість, він все одно залишався добрим хлопцем, а тому врешті все-таки підійшов до мене з чаркою оковитої та з президентом корпорації «Граціоза» пані Оксаною під ручку. Попід другу в мого начальника була Галушка, і в такому оточенні навіть він став скидатися на нормальну людину.

- Давай, Мамаю, вип’ємо за успіх! - запропонував Лях.

І я вдячно взяв з його рук келих, а заразом і Галушку.

- Може, спочатку познайомиш мене з пані Президентом? - грайливо спитав я.

- А ви хіба не знайомі? - щиро здивувався Лях.

Пані Оксана подивилася на мене з усмішкою, і я мало не вдавився оковитою. Переді мною стояла капітан Аксінья. Слово честі! Не дивно, що я не впізнав її - до цього витвору мистецтва приклали руку перукарі, візажисти, масажисти і, певно, сам Лях. Але все-таки вона була капітаном Аксіньєю, тою самою, яка посадила мене до сурґутської тюрми, тою самою, з якою…

Вона, мабуть, у якийсь спосіб прочитала мої думки, бо наче несамохіть торкнулася пальчиком своїх губів та кинула погляд на Галушку. Подивився на неї і я. Еге ж, і справді краще не згадувати про минуле. Всьому свій час. Минулому - минуле, а нам треба іти вперед.

- Тепер упізнав? - засміявся Лях, по-хазяйськи обіймаючи дівчину за талію.

Я теж обійняв Галушку, і ми випили за майбутні успіхи корпорації та всіх нас.

- Можна тебе на два слова? - нахилився я до Ляха.

І ми одійшли трохи в бік.

- Так ти що, зараз з Аксіньєю?…

Він озирнувся на дівчат, що мило цвірінькали між собою.

- А ти хіба маєш щось проти?

Я розвів руками:

- Ляше, не впізнаю тебе. Вона ж капітан КГБ! А як же твоя кар’єра при такому компроматі?

Лях посміхнувся і зверхньо поплескав мене по плечу.

- Запам’ятай, козаче, в жодній спецслужбі світу ти не зробиш справжньої кар’єри, якщо на тебе немає компромату. Зрозумів? - тут він на кілька секунд замислився і додав: - А втім, може, воно тобі й не треба.

Я теж озирнувся на дівчат. Потім на Ляха. Певно, він таки має рацію - кожному своє. Мені й справді цього не зрозуміти. Та воно, мабуть, і не варто.

- Слава Україні! - підняв чарку я.

- Героям слава! - відповів Лях.

Зоряний Вуйко

Загалом-то я відійшов від справ і заспокоївся. Минули часи, коли доводилося кришити чужі щелепи, влучати з пістоля мусі в око, перевдягатися на негра, жінку або восьминога та слухатись начальників. Тоді я носив козацькі вуса і мав великі амбіції, але потім сказав собі: «Годі. Обійдеться якось». І дійсно, обходилось. Обходилось, доки…

- Мамаю! - звернувся він до мене в пивниці.

Я звів очі. Мамай - моє службове ім’я. Тобто прізвисько, коли хочете. І якщо цей хлоп його знає, тоді він…

- Гуляйте, чоловіче, - сказав я ввічливо. - У мене вихідний. Вічний.

- Мамаю, я від Ляха, - він значуще подивився.